Племінниця мого чоловіка живе в маленькому селі, в якому всі знають один одного і що діється біля кожного будинку. Влітку село пожвавлюється, а в решту часу там нічого ловити. Одного з літніх вечорів родина племінниці чоловіка, Аліни, влаштувала у своєму будинку гулянку, куди приходили всі, кому не ліньки. Втомившись від докучних історії та п’яних криків односельців, Аліна пішла до своєї кімнати, укласти однорічну доньку спати. Гості були такими галасливими, що маля не могло заснути. Тоді Аліна вийшла до гостей і чемно попросила бути тихіше. Чоловік вважав її вчинок образливим і принижуючим. Щоб відновити свій мужній вигляд в очах гостей, він підвівся з місця і так сильно вдарив дружину по обличчю, що вона впала на одну з дружин його товаришів по чарці. Ніхто не став на захист бідної дівчини, вона повернулася до кімнати, стиснувши зуби.
Зібрала всі свої речі та дрібнички дитини. Все помістилося в одну невелику валізу. Втім, вона й не хотіла забрати з дому нічого, що нагадує її життя під одним дахом із чоловіком-монстром. Так як вони жили у власному будинку, а їхня кімната була на першому поверсі, вона з дитиною вийшла через вікно, спіймала машину та поїхала, куди очі дивляться. Тієї ночі чоловік нічого дивного не помітив. Він гадав, що дружина з дитиною піднялася спати на другому поверсі. Пропажу він помітив лише наступного дня. Недовго думаючи, чоловік розпочав активні пошуки. Дружина знайшлася лише через 4 дні. Вона з донькою ховалась у будинку свого колишнього однокласника. Зараз уже з’ясувалося, що тоді вона побоялася нерозуміння родичів і до нас не звернулася, а інші друзі та подруги відмовилися дати притулок її з дитиною у себе. Єдиним сміливцем виявився її однокласник. Чоловік знайшов дружину і зажадав негайно повернутись з ним додому, але Аліна відчула себе в безпеці в присутності однокласника і, зібравши всі свої сили, відмовилася. — Подивимося скільки ти простягнеш. Сама благатимеш впустити тебе в будинок.
— Знущально сказав чоловік і поїхав. Проблеми Аліни тоді лише розпочиналися. У селі всі почали тикати до неї пальцем, її вважали ізгоєм. З нею не віталися навіть деякі подруги. Аліна чула, як односельці шушукалися, мовляв, сама винна, кинула такого золотого чоловіка через якусь нісенітницю. Вона залишилася в селі зовсім одна з дитиною в руках, а до родичів було соромно йти. Через 4 місяці Аліна зрозуміла, що їй навіть годувати доньку нема чим, бо з дитиною її нікуди не приймали на роботу. Словом, вона повернулася до чоловіка. Наразі ми готуємо документи на поділ майна. Коли вона не стрималася і розповіла мені цю історію на сімейному гулянні, я вмовила її розлучитися і переїхати з донькою до міста. Ми з чоловіком допомагатимемо їй грошима, наймемо няню для її доньки, поки вона не знайде роботу і не почне сама себе забезпечувати.