5 років тому мій син, Антон, привів до нас невістку з дитиною. Антон став другим чоловіком Віки. Від першого шлюбу вона вже мала 3-річного сина, Гришу. Я поважала вибір сина, не втручалася у його справи, але так до кінця і не змогла прийняти її та Гриця як онука. Через 2 роки наро дилася моя рідна онука Марта. Ось до неї я відчувала це кохання бабусі. З її народженням я зрозуміла різку різницю між Грицею та Мартою. З онукою я любила гуляти парком годинами, часто її забирала до себе. Ми в’язали жилети, берети, читали книги, вчили вірші, а до Грицька якось не тягло. Коли я забирала обох гуляти, я мала почуття, ніби я гуляю зі своєю онукою і, наприклад, з онуком подружки.
Це почуття не залишало мене довгий час. Я намагалася, але не могла з цим нічого вдіяти, хоч би скільки не намагалася. Із чоловіком у Гриші одразу склалися відмінні стосунки. Побачивши діда Гриша, одразу підстрибував з місця, обіймав його, показував свої обновки в колекції машинок і просив збирати з ним будь-які конструкції. Холодок з мого боку, мабуть, Грицько сильно відчував. Інакше його поведінку зі мною не поясниш. Він, звичайно, вихований хлопчик, ставиться до мене з повагою, але якихось теплих почуттів як до дідуся не має. Загалом, я це розумію, не зл юсь і не обра жаюся. Нещодавно Віка вийшла на роботу.
Діти ходили хто у садок, хто до школи, але іноді мені доводилося забирати їх звідти і сидіти з ними, поки не приїдуть батьки. Пару разів було таке, що я залишала Грицю вдома – дивитися свої улюблені мультики, а сама забирала Марту на прогулянку. Помітивши це, невістка поставила мене перед вибором: — Світлано Григоріївно, відтепер ви або забираєте обох дітей, або нікого. Вирішувати вам. Поки я приходила до тями від різкого тону невістки, син і чоловік стали на її захист, мовляв, самі давно хотіли про це поговорити. Але хіба я винна в тому, що відчуваю? Я ж не вибирала собі онуків, правда?