Марина намагалася підняти коляску, щоб вона пройшла в під’їзд. Високий бордюр заважав, а ніхто з перехожих не запропонував своєї допомоги. У ногах бігав старший синок, а у Марини у животі на 5 місяці була третя дитина. Тут з під’їзду вийшла місцева Шапокляк, так сусіди прозвали буркотливу стареньку. -Знову тут зі своїми нащадками, а то я чую шум якийсь, треба було відразу здогадатися, що це ви зі своєю бригадою. Ось як було добре, коли Віталій тільки з мамою жив і не було тебе. А як одружилися плодіться та плодіться. Начебто не розумієте, що держава вам допомагати не збирається, навіщо тоді так народжувати? Марина була сором’язливою і полохливою дівчиною. І вона не знала, як відповідати Шапокляк, тож просто мовчала. Її чоловік Віталій працював на півночі, там добре платили. Правда, вдома він бував рідко, вся сім’я дуже сумувала. Зате добро хороший. Кожна дитина в сім’ї була запланованою, але оточуючі не розуміли такої любові до дітей.
Навіть мама Марини, коли дізналася, що вона вагітна втретє не була у захваті. -І Куди вам ще одна дитина? Бідолашного чоловіка тільки мучить, він і так змушений на півночі працювати, щоб вас утримувати, а ти ще одного народити заманулась. Коли Марина прийшла до лікарні на консультацію, лікарка її зовсім не підтримала: -Ви б поберегли своє здоров’я. Як можна стільки народжувати, вам що, зайнятися нема чим? Подруги теж не підтримував Марину, вона перестала з ними спілкуватися. Що за люди пішли як можна бути проти дітей? Тим більше, що й Віталій хотів велику дружну сім’ю, тільки чоловік був радий, дізнавшись про вагітність Марини. На дитячому майданчику синочок часто грав із сусідським хлопчиком. А Марина сиділа на лавці. Зазвичай мама хлопчика теж сідала поруч. -Ой уже сім вечора, треба було б додому збиратися, вечерю чоловікові годувати.
-Пощастило вам, чоловік постійно поряд. А ми так за папкою сумуємо, раз на два місяці бачимо. -Марина, ти, звичайно, не ображайся, але сама винна. Якби ти не народжувала так багато, то Віталій працював би в місті і так само, як мій чоловік, приходив додому щовечора. І не нудьгували б. А так якщо вже обрала нескінченно народжувати, то тепер і не скаржся. Марина прийшла додому. Вона переодягнула дітей, нагодувала їх супчиком і поклала спати. Перед сном син запитав: -А Тато скоро приїде? Я сумую -Я теж сумую, малюк. Ось два тижні всього залишилося, ти потерпи, а потім усією сім’єю підемо до зоопарку. Марина вийшла на кухню, сіла в куточок і стала тихенько плакати. Вона була вагітна і їй важко було справляти з дітьми без допомоги, а особливо важко без моральної підтримки. Залишилося лише дочекатися чоловіка.