Батько Ольги все життя мріяв, щоб донька стала юристом. У день останнього вступного іспиту Ольги він ոомер, тому Ольга надалі ще старанніше навчалася і закінчила університет із червоним дипломом. Приблизно рік їй не виходило знайти роботу за своєю спеціальністю. Зв’язків у неї не було, тому доводилося іти на будь-які інтерв’ю, щоб знайти хоч якусь роботу. -Ольга, привіт. У мене є для тебе гарна пропозиція. Батько Олега був директором адвокатської контори. Він допоміг синові відкрити свою справу. І насамперед Олег зателефонував Ользі. Через десять років, завдяки Ользі, вони стали провідною компанією цієї галузі. Ольга виграла. На ранок того дня, коли мав проходити процес, Ольга за звичайним ритуалом зателефонувала мамі. Вона, звичайно, хотіла б позбутися цього обов’язку. Ні, маму вона кохала. Але після цих розмов заряду вистачало на весь день. — Привіт мамо. -Ольга, ти що? Ще у ліжку? -Ні мам, я за кермом. Їду на роботу. -У тебе немає часу для своєї мами? Ти ось так мене любиш? — Мамо, що ти кажеш? -Йди на свою роботу.
Мати Ольги довгий час не могла нapoдити дітей. Багато анaлізів, досліджень, лiків і, нарешті, вaгітність. Тому вона щоразу доньці нагадує, що головне призначення жінки — це діти, і так пов’язана з нею. Під час процесу Ольга відключила телефон, а мама зателефонувала їй більш ніж тридцять разів. Але Оля вважала, що така поведінка мами іноді навіть допомагає їй, тримає в тонусі. Це так вона говорила подругам. А в глибині душі вона розуміла, що мама все, це все, що вона має. Вона намагалася завжди відповідати на мамині дзвінки, бо боялася, що якось вона передзвонить і не буде кому брати слухавку. Після засідання Ольга набрала маму, а вона не бере слухавки. Протягом близько години вона дзвонила мамі, але все не брала. Тоді Ольга вирішила поїхати до мами. Але не змогла відчинити двері квартири. Довго вона стукала, але ніхто не відчиняв двері. Вона була у своїх улюблених чоботях. Але іншого вибору не було. Вона змушена була зламати двері ногою. — Чому двері мені зламали?
-Мамо? Чому не береш слухавку? Я подумала з тобою щось трапилося. — Ти ж не береш, коли я дзвоню. — Мам у мене ж робота. — Мене нічого не хвилює. Ти тільки про цю роботу й думаєш. А дітей, коли нapoджуватимеш? Це ж головне призначення жінки. -Звичайно, мамо, найголовніше. А зараз мені треба повертати на роботу. — Йди йди. Робота важливіша за матір. Вона вийшла з дому і помітила, що ходити не може. <<Чоботи шкода, краще їхати до майстерні, а потім тільки на роботу>>. — Доброго дня. Є хто? Вийшов високий, статний чоловік. -Ого, Справжній Ілля Муромець. -Доброго дня. Ми знайомі? Ви назвали моє ім’я. – Ми? Ні. — Чим можу вам допомогти? -От! — Показала Ольга чобіт, — Мої улюблені, дуже дорогі. -Півгодини зачекайте буде готове. За сорок хвилин вона вже була на роботі і в неї задзвонив телефон. – Хто? Ілля? А Ілля, це ви? Зустрітися? Ні не можу. Тобто сьогодні ввечері не можу. Можу завтра вам зручно? Тоді домовилися! Вони зустрілись. Все пройшло чудово. Після цієї зустрічі Ольга зрозуміла, що вперше задумалася про слова мами, про призначення жінки. Все було зрозуміло, вона закохалася.
Через деякий час Ілля зробив пропозицію Ользі, і вона погодилася. Але ніяк не змогла наважитися познайомити Іллю з матір’ю. — Тобто вона й досі не знає про мене? -Ні, я 6оюся познайомити вас. — Нічого 6ояться, люба. Завтра ввечері зробимо це, гаразд? -Добре! Вона зателефонувала мамі. — Мама я виходжу заміж. – Ти? Заміжня? Не сміши мене! -Так, мамо. — І хто ж ця дивна людина? — Його звуть Ілля. — А чим цей твій Ілля займається? — У нього взуттєве ательє. — Ольга, ти так низько впала… – Завтра я познайомлю тебе з ним. — Не хочу знайомитись. — Мамо, завтра о сьомій вечора, в ресторані. Чекатиму! — І швидко кинула трубку. Ілля глянув на неї, мовчки відвів до дзеркала. -Кого Бачиш? – Нас! — Ольга, кого ти бачиш? — Ілля, яку відповідь ти хочеш почути? — Ти бачиш у дзеркалі дітей? — Ні. Я нас бачу. А ми точно не діти. — Саме так. Їхня зустріч відбулася. Але мама Ольги не приховувала свою неприязнь до нього. Протягом усього вечора Ольга стримувала себе, але після зустрічі сказала, що маму сама відвезе, щоб поговорити з нею.
-Мамо, слухай сюди! — Вперше вона підвищила тон. — Ти моя мама, рідна, я люблю тебе. Але мій чоловік не зобов’язаний терпіти твої примхи і таку поведінку. — Та я… -НЕ перебивай! Він мій чоловік і майбутній батько твоїх онуків. Так, я нарешті думаю про це завдяки йому. Але для цього мені потрібний буде душевний спокій. -Добре Добре. Наступного дня вранці мама знову зателефонувала. Трубку взяв Ілля. — Доброго ранку! Як себе почуваєте? Мовчите? Добре це знак згоди. Знаєте що подумав? У Ольги зараз невизначений настрій. Ну, ви знаєте, жіночі штучки. Тому доти спілкуватися з вами буду я. Ви не соромтеся, звертайтеся, якщо потрібна буде допомога. Одне слово, і я у вас. Телефонуйте будь-коли, я у вашому розпоряд нні. Ольга наблюдала за цією розмовою. Вона була захоплена своїм чоловіком, його порядністю та поблажливістю. За рік Ольга нapoдила здорового малюка. Ілля запросив тещу познайомитися із сином. Цього дня Ольга не впізнала маму. Вона була спокійна і ніяких пред’явлень.