Дружина з самого початку була готова дізнатися rірку правду, ніж чути солодку бр ехню. Але це до певного моменту.

Раїса була студенткою, коли зустріла свого майбутнього чоловіка Степана – вони були однокурсниками. Степан був статним красенем і вмів гарно залицятися. Після закінчення інституту вони одружилися. Вже через рік у них народився син, а через 2 роки – дочка. Діти вимагали постійної уваги – Раїсі не вдавалося почати працювати за своєю спеціальністю. Натомість Степан, навпаки, успішно просувався по службі. Все було дуже гармонійно – будинок був завжди чистим, затишним, батька завжди зустрічали охайні діти, у сім’ї був стабільний достаток. Проте, що вище піднімався чоловік службовими сходами, то більше охолоджувалися стосунки подружжя. Раїса не мала жодних доказів зрад чоловіка, його часті відрядження, постійні наради — були приводом для таких думок. Раїса часто замислювалася над тим, що треба змінити таке ставлення до себе.

Але діти любили батька, він був потрібний. вона змирилася зі своєю долею ошуканої дружини і продовжувала розігрувати щасливу сім’ю. Та й куди б вона пішла з двома дітьми та без роботи? Чоловік добре забезпечував їх. Минули роки. Раїса прибиралася по будинку, готувала обід, коли почувся дзвінок у двері. На порозі стояла молода жінка з дитиною на руках. — Мені хотілося б поговорити з Раїсою Михайлівною, — сказала незнайомка — Проходьте, — запросила господиня. -Я Лєра. мені набридло мовчати, вибачте за занепокоєння, але це дуже важливо, — стривожено промовила дівчина. — Не нудіть, що трапилося? — Бачите цю дитину? Це син вашого чоловіка! — Як цікаво, а як так вийшло? – спокійно запитала Раїса Михайлівна. Лєра засмутилася від спокою Раїси Михайлівни, вона чекала на іншу реакцію. Виявилося, що чоловік Раїси купив їй квартиру, де зустрічався з нею. Оточив її любов’ю та турботою і був радий народженню дочки. І обіцяв піти від Раїси до Лєри.

Дівчині було 26, вона була майже ровесницею їхніх дітей. Дуже образило її те, що чоловік лише з жалю не уникав її. Пауза була недовгою. Раїса Михайлівна вже ухвалила рішення. Все, що вона запропонувала зовсім приголомшило Лєру, вона не очікувала такого повороту подій. — Вам нікуди не треба йти, Лєра. Залишайтеся тут і чекайте на повернення Степана. Якщо він дійсно любить вас, він вас не вижене, і ви житимете в цьому будинку. Нехай цей дім буде вашим, а я зберусь і піду. -Як так? куди ж ви Раїса Михайлівна? – стурбовано запитала Лєра. — Не хвилюйтеся, мені є, де жити. Піду зберусь. Дорогою до батьківського будинку, вона думала про те, що сталося. Переосмислювала своє життя. Намагалася зрозуміти чому її життя так склалося.

Раніше вона боялася самотності, а зараз відчуває полегшення. З її плечей ніби впав цілий тягар. Діти давно живуть у своїх сім’ях, добре влаштовані, і це заспокоювало її. Наступного дня Степан приїхав до неї з пропозицією залишити все як було і повернутися додому, повідомивши про свої підозри, що дитина Лєри не від нього. Раїса не погодилася, висловила все, що в ній нагромадилося за всі ці роки брехні. — А як діти? Що вони скажуть? — Про це не думай, вони дорослі люди і все зрозуміють. На цьому розмова завершилася. Степан так і не взяв за дружину Лєру і не поселив у будинку, вона жила в квартирі, яку він купив. За кілька років у нього з’явилася нова жінка. Діти ніяк не спілкувалися з батьком ще з дитинства, але щовихідні відвідували матір.