Хлопчики не звертали уваги на Надю. Вона одягалася так собі і не мала при собі жодної коnійки. В інституті навчалася відмінно і отримувала стипендію, але і її віддавала матері. Могла дозволити собі тільки зошити, ручки та пензлики для малювання. Окрім навчання Надя цікавилася малюванням. У цій сфері вона почувала себе добре. За намальовані малюнки акварелем отримувала премії. Після закінчення навчання її відправили у віддалене село працювати вчителем. Все тут їй здавалося диким та брудним. Їй було важко весь час перевіряти зошити та виправляти сотні помилок учнів, яким не було різниці, як писати слова. Вони писали те, що чули.
Надя більш-менш відновила свій гардероб. На тлі сільськості вона мала гарний та привабливий зовнішній вигляд. Але їй ніде було погуляти і нема з ким. Майже всі чоловіки були одружені. До неї клеївся тракторист, але вона відкинула його. Що подумає мати? Адже вони міські, тракторист їй не пара. Якось восени Надя вирушила до бібліотеки. Постукала у двері, але їй ніхто не відчинив. Вона хотіла повернутись, і раптом до неї підійшов чоловік. Вони познайомились. Він жив у райцентрі, там же працював. Того ж вечора у них почався роман.
Він був одружений і з двома дітьми. А Надя все виправдовувалася, що не має наміру відбивати чужого чоловіка, просто зустрічається з ним. Заkохані зустрічалися рік. Максим Петрович скаржився на дружину, мовляв, тій увесь час не вистачає rрошей. То потрібні сережки, то килими. Говорив, що одружився по молодості, по дурості, а тепер хоче роз лучитися і одружитися з Надою. — Яка я буду щаслива, якщо через мене троє людей будуть нещасливі. — Не хвилюйся ти Надь. Ми своїх дітей народимо. А їм доnомагатиму, алі менти nлатитиму, — умовляв Максим. — Наскільки сильно я не любила б, не зможу так вчинити з ними, — впевнено відповіла йому Надя.