У нашій родині всі дівчата народ жували дуже пізно. Я думала, що тільки мама. Як виявилося, бабуся і прабабуся теж. Тепер мені було страաно. Мамі було сорок років, коли я наро дилася. Однак я вважаю це неправильним. Виховання має проходити за новими методами. Я часто бачила батьків моїх однолітків. Вони виглядали зовсім по-іншому. Я навіть со ромилася цього. Мамі було сорок два роки, коли вона повела мене в садок, а іншим жінкам в районі тридцяти. Наді мною знущалися в школі, що моя мати стара.
Одягала вона мене старомодно. Ніяких шортів, дозволяли тільки довгі спідниці. Все обов’язково однотонне. У мене навіть в канцелярії все відрізнялося. Зошити з коричневою обкладинкою, коли у всіх були кольорові і яскраві. У дівчаток були круті сумки з класними малюнками. А у мене був рюкзак, який можна було брати в похід. На щастя, я добре вчилася і займала перші місця в різних конкурсах і олімпіадах. Я вже досить доросла людина. Закінчила університет, знайшла роботу.
Мені досі доводиться жити з матір’ю. Вона ще й просила забрати себе з собою, якщо я раптом зберуся переїжджати. Ми з чоловіком завжди доnомагаємо їй. Зараз їй сімдесят п’ять років. До цього часу я вже встигла завести свою сім’ю. Я була дуже рада, що мені не довелося жити також, як і всі жінки в нашому роду. Через два роки я народила другу дитину. Однак моя мати сама навіть до ванни дійти не може, тому я доnомагаю їй у всьому. Можна вважати, що у мене три дитини. Це мій обов’язок. За літніми батьками потрібно стежити. Але таке життя починає набридати. Я думаю про те, що їй потрібно найняти доглядальницю. Але це великі витрати. Не знаю, як вчинити. Виною всьому цьому те, що мати наро дила мене в сорок років…