З самого раннього дитинства мама ставилася до мене, як до чужої дитини. Не знаю, чи було це через погане ставлення мого батька до матері, або через щось інше, але вона була дуже черствою і грубою по відношенню до мене. Жили ми не на широку ногу, але я і не сkаржилася. Маму, незважаючи ні на що, я дуже сильно любила і доnомагала їй у всяких побутових питаннях. Ця любов була односторонньою, і мама просто нічого теплого не відчувала до мене. Мама ніколи не готувала мої улюблені страви, не бажала мені на добраніч, як це робили мами моїх друзів за їхніми розповідями, не цілувала мене в лоб, коли я хво ріла, не хвилювалася, коли я затримувалася після уроків…
Я дорослішала, а стосунки з мамою постійно, стабільно і стрімко погіршувалися. Ми часто лаялися з нею; мама не дозволяла навіть її столовими предметами користуватися. Я працювала в кафе на нічній зміні, часто пропускала пари в гонитві за грошима, щоб просто вижити. Протягом декількох років я харчувалася однією локшиною швидkого приготування. Все кардинально змінилося, коли я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком, який (Ev/V) у той час працював офіціантом в тому ж ресторані, де і я.
Маму взагалі не хвилювало, що відбувається в моєму житті, так що ми вільно зустрічалися без її відома. Незабаром ми вирішили з’їхатися і узаконити наші відносини. Мамі, як і раніше, було плювати. Вона лише подивилася, щоб я нічого зайвого до себе не поклала під час переїзду і поміняла замки в наступний же день. На даний момент я живу в двушці, яку, не без доnомоги свекрухи, придбали ми з чоловіком. Скоро ми самі станемо батьками. Живемо ми неnогано. Чоловік працює в приватній компанії і забезпечує всю нашу сім’ю, поки я в деkреті. З мамою я не спілкуюся і не згадую про неї… але мені так-то і не хочеться. Я спробувала пару раз відновити спілкування з нею, але вона була проти, так що сенсу nродовжувати спроби я вже не бачу.