Я сиділа на краю нашого старого, скрипучого ліжка, намагаючись зібрати думки. У кімнаті було тихо, тільки за вікном лунали голоси дітей, що грали на подвір’ї. У руках у мене були запрані пелюшки, які треба було розкласти. Наші чотири дочки – це було моє щастя, але також і невимовне випробування для нашої родини. “Олено, нам треба поговорити. Про хлопчика,” – пролунав голос чоловіка, Олексія, за моєю спиною. Він увійшов до кімнати і сів поруч. Я глибоко зітхнула, поклавши пелюшки на ліжко.
“Олексію, ми вже говорили про це. Я не знаю, як ми впораємося з ще однією дитиною. Фінансово і фізично це буде дуже важко.” Він узяв мою руку, його очі були сповнені завзятості. “Я знаю, це непросто. Але уяви, як здорово було б мати сина.” “Олексію, але що, якщо це знову буде дівчинка? У нас уже чотири дочки. Невже ти не щасливий з тим, що ми маємо?” — моє серце стукало, я відчувала, як гіркота підступає до горла. Він помовчав, потім зітхнув. “Я люблю наших дівчаток, кожну з них.
Але я завжди мріяв про сина… Я думав, що ти зрозумієш мене.” Я подивилася на нього, намагаючись знайти правильні слова. “Я розумію тебе, любий. Але мені здається, що ти не бачиш усієї картини. Нам потрібно думати про здоров’я та благополуччя сім’ї, яка в нас вже є.” Олексій мовчки кивнув, його погляд був задумливий. “Можливо, ти і права. Давай подумаємо про це разом і знайдемо рішення, яке буде найкращим для всієї нашої родини.” Ця розмова змусила нас обох переосмислити наші пріоритети. Ми вирішили відкласти це питання і в першу чергу зосередитись на тому, щоб забезпечити нашим дочкам все необхідне і дати їм усю любов, яку ми могли запропонувати.