З того моменту, як я познайомилася з батьками чоловіка, стало ясно, що наші світогляди щодо віри кардинально відрізняються. У їхньому будинку завжди стояли ікони, а щовечора вони збиралися для молитви. — Знаєш, як важливо тримати свою душу чистою? — казала мені моя свекруха, намагаючись залучити мене до їхніх релігійних обрядів. Мої батьки були ліберальнішими і припускали, що кожна людина має право на свої переконання. Через цю різницю поглядів зустрічі наших сімей завжди перетворювалися на поле битви. Якось на сімейній вечері мій батько сказав: — Ми шануємо ваш вибір жити з вірою у серці, але,
будь ласка, шануйте і наше право жити без релігії. Свекруха зітхнула, схрестивши руки на грудях: — Ми просто турбуємось про спасіння ваших душ. Мій чоловік, Сергій, намагався уникати цих суперечок, але й йому було важко утриматись від коментарів. — Мамо, тату, будь ласка, давайте не будемо про це сьогодні, — сказав він на одній із зустрічей. Повертаючись додому після таких посиденьок, ми часто розмовляли про те, як зберегти гармонію у наших відносинах на тлі релігійних розбіжностей. — Ми не можемо змінити своїх батьків, — сказав одного разу Сергій, обіймаючи мене. — Але ми можемо вибрати, як реагувати на їхні слова.
Минуло кілька років, і наше кохання тільки зміцнилося. Ми навчилися поважати вибір один одного і порозумілися в питаннях віри. Ми вирішили зосередитись на тому, що нас об’єднує, а не відмінює. Через багато років наш син запитав: — Мамо, а чому бабусі та дідусі завжди сперечаються про Бога? Я відповіла: — Іноді люди просто бачать світ по-різному, але головне це любов і повага, яку вони відчувають один до одного. І хоча наші сімейні зустрічі все ще іноді ставали полем для дискусій, ми обидва знали, що ніхто і ніщо не може зруйнувати наше кохання та розуміння один одного.