Коли я була на останньму місяця вагітності, мене не підтримували ні чоловік, ні навіть рідна мати. Але я таки знайшла в собі сили подолати цей кошмар.

Я вийшла заміж відразу після закінчення школи, коли мені ще не було і 18-ти, всупереч порадам батьків, які вважали, що ми з моїм хлопцем надто молоді і не підходимо один одному, особливо з огляду на нашу майже 10-річну різницю у віці. Спочатку наш шлюб був гармонійним, а через два роки я завагітніла.

 

Однак невдовзі після повідомлення про вагітність мій чоловік різко змінився. Він почав багато пити, гуляти ночами, витрачати наші гроші на випивку, а коли й ночував удома, то не звертав уваги на мене, граючи у свої комп’ютерні ігри. Не зумівши вирішити наші проблеми, я пішла від нього на 9 місяці вагітності і повернулася до матері. Попри мої сподівання, вона не підтримала мене і навіть стала жорстокою.

 

Справа дійшла до моєї госпіталізації та її хибної заяви до поліції, в якій вона звинуватила мене в тому, що я непридатна мати. Це зробило моє життя з нею нестерпним. Розуміючи, що мені потрібна незалежність, я знову пішла – цього разу назавжди. Через кілька років я записала свою дочку Ганну в дитячий садок, знайшла роботу та винайняла власну квартиру. Тепер ми з Ганною мирно живемо, надані самі собі. Хоча з грошима іноді буває туго, зате ми дорожимо своїм щастям, вільні від чужого впливу та контролю.