Багато років тому, десь у середині 90-х, я потрапила в делікатну ситуацію, яка стала перевіркою швидкості мого мислення. Займаючись власним успішним бізнесом, я жила з другим чоловіком, теж бізнесменом, маленькою дочкою і пасинком – студентом. Під час однієї із зустрічей з діловими партнерами чоловіка та їхніми дружинами виникла потенційно скандальна ситуація…
Антон, друг мого чоловіка, шукав свою молоду провінційну дружину Марту, якої ніде не було, як і мого пасинка. Підозрюючи гірше, я застала їх у компрометуючій ситуації. Щоб не дати вечору перетворитися на хаос і зберегти професійну репутацію чоловіка, я швидко вигадала брехню про те, що у Марти сильно заболів живіт, і я відправила свого пасинка в аптеку за ліками, і тим самим відвернула увагу гостей і запобігла грандіозному скандалу.
Незабаром після цього вечора, Марта пішла від Антона, а я відіграла важливу роль у її рішенні шукати кращого життя, непомітно підтримуючи її. Вона переїхала до США, залишивши після себе не лише подарунки чоловіка, а й навіть особисті речі – явно продемонструвавши свою чесність. Що стосується мого пасинка, то і він з часом подорослішав і став розсудливим. Розмірковуючи про цей інцидент, я задумався про складнощі моралі і про те, який вибір ми часто робимо, щоб пройти по непередбачуваним водам людських відносин і громадських очікувань.