Коли мені було 25 років, моє життя кардинально змінилося. У мене була можливість виїхати за кордон заробити гроші і купити квартиру, залишивши свою дочку Олю під опікою мами та сестри Наталії. Я думала, що зможу швидко повернутись, але обставини склалися інакше. Пройшло три роки, перш ніж я змогла повернутися, і за цей час моя відсутність сильно вплинула на дочку. На мій подив, Оля стала вважати Наталю своєю матір’ю, що стало великим ударом для мене.
Моя мама нагадала мені, що я сама обрала шлях заробітку, замість того, щоб залишитися з дочкою. Після повернення в Англію чоловік втішав мене, говорячи, що все налагодиться, коли Оля виросте і зможе приєднатися до нас. Згодом у нас народилася друга дочка, Соломія, і я намагалася любити її за двох, компенсуючи свою відсутність у житті Олі, що часом викликало розбіжності з чоловіком через мою відсутність уваги до нього.
Коли Оля досягла п’ятнадцяти років, я вирішила поїхати в Україну і спробувати забрати її з собою в Англію, але вона відмовилася, кажучи, що їй добре живеться у моєї сестри. Спроби переконати її не мали успіху, і Оля не захотіла змінювати своє життя. Мати і сестра лише сміялися з моїх старань, стверджуючи, що я сама винна в ситуації, що склалася. Тоді я вирішила, що перестану посилати гроші, щоб перевірити, чи зміниться їхнє ставлення до Олі. Це рішення було для мене важким, але я сподівалася, що воно допоможе всім зрозуміти справжню цінність сімейних зв’язків.