Протягом багатьох років ми з дружиною не могли завести дитину. І тут ми дізналися що моя 45-річна мама — в поло женні

ИНТЕРЕСНАЯ ЖИЗНЬ

Ірино Петрівно! — кричала Оля на всю кухню, — я ж вам багато разів говорила: ложки праворуч, виделки зліва … — Прости мене, Олечка, я не звернула на це ува ги — виправдовувалася свекруха, — хіба не все одно … — Я звикла так. Ви в моєму домі, і я прошу робити по-моєму, — кип’ятилися невістка. Ірина Петрівна з подивом дивилася на дружину сина. — Чому злишся, Оль? Якщо це через мій приїзд, то, будь ласка, не хвилюйся, завтра поїду. З Олею у Ірини Петрівни відразу склалися хороші відносини. Вона їй сподобалася з першого погляду. Познайомилися Оля з Сергієм, коли ще вчилися в Інституті. Ірина Петрівна завжди пишалася своїм сином. Адже вже на 3-му курсі він влаштувався на роботу. Збирався залишитися жити в місті. Батьки були дуже раді. Навіть купили йому маленьку, але власну квартиру. Потім він зустрів Олю. Закохався. Після закінчення навчання одружилися, стали жити разом. Тепер працюють, живуть досить непогано. І тепер таке ставлення невістки здивувало жінку. Вона не могла зрозуміти, в чому справа. У них ніколи не було якихось розбіжностей. Ірина Петрівна не втручалася в життя молодих, а вони часто приїжджали до неї в гості. — Що трапилося, Оль? — трохи почекавши, запитала свекруха. — Із Сергієм посварилися, так? — Ні, Ірина Петрівна, Пробачте мені. Будь ласка.

Стало прикро трохи, коли тест знову показав одну смужку. Я так хочу дитину … — Заспокойся, доню. Вийде у вас все. Тільки 3 роки пройшло. Встигнете. — Так, швидше за все, ви маєте рацію. Сергій мріє про сина. А що, якщо він візьме і піде до іншої? — засмутилася Оля. — Гаразд, проїхали … Ви навіщо приїхали, якщо не секрет? Сталося щось? Після таких слів Ірина Петрівна не змогла спокійно розповісти їй про мету свого приїзду. Сталося щось незаплановане і несподіване, насправді. Вона дізналася, що ваг ітна. А їй вже 45. Для неї це сюрприз. Навіть не знає, як говорити про це. Вже хотіла онуків, а тут дізналася, що сама стане мамою. Чоловік був у захваті від цієї новини, а вона не знала, що робити. Приїхала в місто на обстеження, і, почувши таке від невістки, незручно було їй говорити про це. Але, набравшись сил, вона сказала: — Оль, знаєш, діти даються нам не просто так. Я так вважаю. Ми з чоловіком, наприклад, познайомилися в школі. Я зава гітн іла в 18 років, зіграли весілля, незважаючи на те, що батьки не схвалювали наші відносини. Коли нар одила дитину, їм довелося змиритися. Уже 27 років ми живемо разом і любимо один одного.

Потім Сергій приїхав в місто, залишився тут жити. Я думала, що настав час жити в своє задоволення. Напевно, і чоловік думав про це. Став міняти. Я вже почала думати про розлучення. Але тут дізналася про те, що вагі тна. Чоловік дуже щасливий, забув про свої скороминущі романи. Знову на руках носить мене. Робить все для того, щоб я відчувала себе щасливою. І ми тепер не молоді. Розуміємо, що й до чого. Тоді, коли нам було по 17 років, ми нічого так і не зрозуміли. Напевно, і у вас ще не настав час. Оля вислухала і запитала заздрісно: — Вирішили залишити дитину? — Так звичайно! Якщо Бог дав, значить треба. Ірина закінчила всі свої справи і поїхала додому. А ввечері подзвонив Сергій. — Мам, дізнався про те, що ти ваг ітна. На старості років? Це що таке? — обурено сказав він. Ірина Петрівна не могла зрозуміти, чому він так розлютився. Він ще довго про щось говорив, особливо не слухала Ірина. Вона зрозуміла, що це Оля налаштувала його проти її. Але, все-таки, не могла зрозуміти, чому ж він так обурюється, чому говорить з нею в такому тоні.

Так вийшло, що вона перестала бачитися з Сергієм. Він не приїжджав, а вона навіть не хотіла поїхати до них. Наро дила сина. Була щаслива, але все-таки в душі було неспокійно. Все думала про Сергія. Через 2 тижні син сам одумався і прийшов побачити свого молодшого брата. Вибачився за свою поведінку. Повідомив, що хоче розлучатися з Олею. І справа навіть не в дітях … — Просто я не знав, яка вона насправді. Розумію, вона теж хоче дітей, але це ж не привід ставитися до тебе таким чином. Ти ж не винна, що у нас нічого не виходить в цьому плані. Вона з такою люттю говорила про твою дитину, про мого молодшого брата … в загальному, я більше не хочу з нею жити. — Значить, не судилося, синку! — спокійно відповіла мати і обняла улюбленого сина.