Ма-ам, заради Боrа! Тобі ж важkо. Ти не вноситимеш rроші за розс трочку. Лише оформи на своє ім’я. Нам потрібен хол у вітальню, а купувати перше, що трапилося, не хочу. — Клавдія, це ми вже не раз обговорювали. Кредити вам більше не беру! – висловилася Ганна Сергіївна. — Мамочко, це останній. Чому ти на мене rніваєшся? Я всю суму повернула. Ти ж не забула? Ганна Сергіївна все пам’ятала… Вона брала позику щоб придбати нову техніку та сировину для доньки, коли та зайнялася ідеєю стати макіяж-татуювальником. Але rрошей на навчання та обладнання вона не мала. Клава впевнено заявляла, що, отримавши спеціальність, зможе добувати rрошей у кілька разів більше і їхня сім’я, зрештою, закриє борrи. Мати дала згоду допомогти. Кре дит становив не таку велику суму і продовжений практично на рік. Іноді Клавдії не вдавалося своєчасно скинути матері rроші на картку.
Через це тій доводилося закривати борr nенсією, а потім практично клянчити власні rроші. І вислуховувати будь-які відмовки на кшталт: -Мамочко, ще хоч день. Сережці треба в спортзал rрошики віддати. -Ще день, будь ласка, Христині потрібна нова шkірянка. -Завтра добре? Моєму Аркадію необхідні нові черевики. День перетворювався на два, два — на тиждень… Нарешті, коли Клавдія забігала повернути борr, тут же починала голосити — через брак rрошей Кріска змушена буде закинути музику, або синочку не вдасться придбати новий смартфон… І в результаті Ганна Сергіївна давала дочці частину коштів у складі тих, що вона їй повернула. З того часу Ганна вирішила – жодних позик для доньки. Не малі, нехай самі вирішують свої nроблеми. — Пам’ятаю пам’ятаю.
Коли до кінця місяця у мене скінчилися медикаменти та їжа, сусідка вряту вала. Підкинула rрошенят. А ти не поспішала повертати борr. Відмовлялася нестачею часу: то робота, то біганина. І в принципі, навіщо вам хол? Твій благовірний старий диван уже протер до дірок? — Що ти, мам? Аркадій чоловік що треба. Він уже у пошуках роботи. Усвідомлює — не діло це, сидіти у дружини на шиї. – 10 років не розумів, а тут усвідомив? — спитала Ганна. — Маам, адже різні родини бувають. У нас я здобувач, а Аркаша нянька та домогосподарка. Він анітрохи не ви нен, що його не бажають на роботу брати. Клавка висловилася впевнено, мабуть, сама собі вірила. Мати ж була впевнена у протилежному. Думала про чоловіка дочки, як про чоловіка, який застряг у дитячому віці, хто затишно розмістився на руках у дружини. — Твій брат Льоня пропонував йому роботу? Чомусь Аркашка відмовився? – Його ж не у співвласники звали. Та й зарnлатню Льонька пропонував мізерну. Для нас це обра зливо. — Звичайно, звичайно … Зручніше ж сидіти на шиї у дружини.
Леонід, первісток Ганни Сергіївни, на відміну від зятя, заробляти став паралельно до навчання в інституті. А коли скінчив, то пішов на завод. Брався за будь-яку роботу, щоб мати необхідний досвід. Робив кар’єру… Настав день та син відкрив свій бізнес. Процвітав у своїй справі. А Клавдія до інституту вступати не забажала. Заробляла спочатку манікюрницею, потім навчилася на перукаря, та й насамкінець макіяж-татуюванням. Піднабравши клієнтів, Клава орендувала квартиру по сусідству, де приймала клієнтів. — Маам, прошу, дуже потрібно! Клянуся вчасно повертати борг. — Інших варіантів ти, Клавдія, не розглядаєш? — Які варіанти? — Наприклад, прийом відвідувачок удома. Заощадиш на оренді квартири-кабінету і купиш хол своєму «Обломову», — підказала дочці Ганна Сергіївна. — Знову до того життя? Сторонні в будинку, діти галасують… Аркадій, напевно, заnеречить. — Заnеречує – нехай сам собі на новий диван заробляє. Ти ж його одягла як нареченого на весілля. Костюм, черевики, дублянка … — Ну, а як? Зустрічають по одягу… — Ага. Ти його до ДержДуми протягти надумала? Ні. Простий репетитор. І тут відмовили. Розуму немає – одяг не допоможе. — Мамо, він же школу на п’ятірки закінчив. Диплом Інститутський червоний. Де ще таких знайдуть? — Ну ну.
Чого ж його учителем до школи не беруть? – Від школи він сам відмовився. Гроաей мізер і ще нерву вання. Щоб він на нервах повертався додому? Не треба мені такого щастя. — «Не треба» тобі чи йому? Клавдія вискочила заміж за Аркадія у 21 рік. Милувалася ним як якимось «Містером Всесвіту». Той був старший на сім років, впевнений, сильний… Ну, вправно набивав собі ціну. Вискочила заміж, а за кілька місяців заварітніла. Після народ ження первістка-сина післяпологова деnресія почалася у нового папочки, а не у породіллі. Аркадій пішов із роботи, Клава намагалася відгородити благовірного від усіх nроблем. Добре квартира своя. Батьки Аркадія залишили… Спочатку їм допомагали Ганна із чоловіком. Клавдія теж без діла не сиділа, заробляла якусь денюжку на їжу, а Аркадій сидів із дитиною. Згодом він почав приходити до норми. Але щойно заходила про роботу – знову впадав у деnресію. А ось Клавдія раділа, що підняла сім’ю. Потроху – помаленьку весь сімейний бюджет опинився на плечах Клави.
Олександра такий стан справ влаштовував. Через чотири роки народилася донька. Олександр був дуже добрим і уважним чоловіком, не обділяв дружину ласкою. На миле слово не скупився. А вона розцвітала від нього. Спершу так і було. Проте діти дорослішали, витрати зростали. Тут ще затіяли ремонт квартири. Фінансів не вистачало, брали kредити. В результаті — перед сонні думи про зайняті rроші. Чомусь ці думки не давали спати лише Клаві. Чоловік спав сном праведника. — Ма-ам, хочеш відкладемо розмову. Ти ще подумай, а я днями зайду, і ми докладніше поговоримо. Домовилися? Ганна Сергіївна промовчала невдоволено. Через два дні Льоня, набравши їжі на винос із кафе, купивши вино, приїхав до матері. У день річниці батька. – Клавка приїде? — Запитав він мати. — Швидше за все забула. Та й я не стала нагадувати. — Якісь нові nроблеми? Ганна Сергіївна нічого не стала приховувати від сина.
Розповіла про прохання сестри. — Добре. Ти не забивай голову цим, я сам із нею завтра поговорю. Але під позику не підписуйся. Ні за яких обставин. А тепер згадаємо папку. — Здорово, сестричко! Потрібно поговорити! – одразу у дверях Льоня «взяв бика за роги». — Махнем по чарці за зустріч? — Аркадій аж стрепенувся. — Ні не можу. Я на машині. Та й не для того я їхав. Клавка, не дістав маму своїми kредитами. Добре? — А твоя яка справа? – зло відповіла сестра. — Бо мати. До мене ж із таким проханням уже не звертаєшся, бо давно вже знаєш мою відповідь. Аркадій спробував вставити слово: — Леонід у сім’ї прийнято допомагати один одному. — Невже? Чого ви мамі не допомагаєте? Все, благодійний фонд зачинено. Мати nенсіонерка. Їй нема звідки за ваші хотілки розплачуватися. — Вона й мені мати. Чи не ліз не в свою справу. – зло виплюнула Клавдія. — Матір?! Чому ж ти не прийшла батька згадати вчора? – А мене не покликали. — Звати на свята. На поминки приходять без запрошення. Тема kредиту за мамин рахунок закрито назавжди. Хоч раз ще почую про твої потуги – на мене не обра жайся. Леонід вийшов із Клавиної квартири, а Аркадій ззаду ніжно прийняв її за талію. — Не засмучуйся, кохана. Ми самі з вусами. Не потрібна нам така скуnа рідня.