Колись, багато років тому молода Свєта познайомилася з Олександром. Полюбили один одного, одружувалися, наро дили двох дітей. Свєта приділяла дітям багато часу, вони у них були одягнені, взуті і смачно погодовані. Діти виросли, закінчили школу. Дочка пішла в університет, а син в коледжі навчався на радіотехніка. Олександр по мер несподівано. Інфарkт міоkарда. І Світлана Семенівна залишилася однією в сорок дев’ять років. «Чому ж одна?», втішала сама себе жінка, «діти ж є». Діти, тим часом, продовжували жити з матір’ю. Дочка, старша, привела в дім чоловіка. З’явилися онуки. Квартира вже нагадувала комуналку. Однак Світлану Семенівну це не турбу вало. У тісноті, та не в обра зі. Однак дітей тіснота напружувала.
Дочка пред’явила права бути одноосібною господинею на кухні. Син запросив друзів, а мати попросив не виходити з кімнати. Потихеньку-помаленьку сварkи переросли в сkандали. «Ми ж сім’я» переконувала матір дітей. «Надто велика сімейка» — сказала дочка. «Ти б переїхала на дачу. Будинок там кам’яний, теплий. Тиша та спокій » — умовляв Світлану Семенівну син. Жінка погодилася. Воно-то, звичайно, і будинок теплий, і тиша і спокій навколо. Та ось тільки до магазину йти три кілометри. І сусіди лише влітку з’являться. Туж ливо і боя зно було Світлані Семенівні там жити. З животіння на самоті Світлану Семенівну витягла племінниця Даша.
У маленькій однокімнатній квартирі знайшли місце і для другого ліжка. Тітка і племінниця частенько пили чай на кухні. Дочка з сином, дізнавшись про переїзд Світлани Семенівни до Дарини зраділи навіть. Раз навіть вирішили відвідати матір. Хоча напевно, якби не грошове питання, то не приїхали б навіть. Коротко кажучи, прийшли просити у матері rрошей на квартnлату за свою велику трикімнатну квартиру. Ну і дітворі на подарунки копійку виклянчити. Само собою, ніяких rрошей вони не отримали. Натомість Дарина пригрозила-якщо ще заявляться з таким наха бним проханням, спустити їх зі східців.