Ми з дружиною розлучилися 9 років тому. Ми маємо спільну дочку. Після розлучення я залишився один, і ось мені вже 50 років. На доньку – Марину, я грошей ніколи не шкодував, а стосунки у нас завжди були шикарні. Ми часто гуляли разом після школи, їли морозиво. Коли Марина закінчила школу, вона вирішила вступити на юридичний факультет. На безкоштовне навчання потрапити не вдалося, і я звичайно був не проти оплачувати. Працював пристойно і мені все вистачало. Єдине, що я зажадав від дочки, так це добре вчитися. Вона вступила до Пскова, і я зняв їй квартиру прямо в центрі міста, щоб вона ні в чому не потребувала.
Перший рік вона вчилася чудово, закрила все на найвищі бали. Але коли донька перевелася на другий курс, у нас спілкування стало рідкісне. Вона не дзвонила і не писала. Тоді я вирішив зробити їй сюрприз. Я поїхав до дочки, не сказавши їй про це. Я легко знайшов її будинок, адже чудово знав адресу, зателефонувавши у двері мені відчинив якийсь хлопець. Так я познайомився із хлопцем своєї дочки – Юрою. Кілька днів я затримався у дочки, ближче познайомився з Юрою: він був старший за Марину на 7 років і стрибав з роботи на роботу, у пошуках стабільності. Лаяти за це не став, згадав себе у молодості. Одне слово, своє добро я дав. Нехай радіють молоді. Перед від’їздом залишив гроші на другий рік навчання.
Минуло два місяці і Юрко з Маринкою зіграли весілля, я, звичайно ж, все сплатив. Через рік діти почали нахабніти. Вимагали грошей, а самі розлінилися. Марина перестала відвідувати лекції і у неї з’явилися хвости, а Юрко так і не знайшовши стабільної роботи майже весь день проводив за комп’ютерними іграми. Вони цілий рік вимагали грошей. Мені це набридло і на черговий дзвінок про прохання допомогти грошима, я відповів відмовою. Почався конфлікт спочатку з Юрою, а потім і з Маринкою. Марина заявила: «Ти мені більше не батько і гроші свої залиши собі!». Це стало останньою краплею, більше ми з дочкою не розмовляли.