На день мого весілля, моя золовка, Соня, вже чотири роки як була одружена. У них із чоловіком своя квартира, син, потреби ні в чому не відчували. Чим я їй не догодила, не знаю. З першого дня нашого знайомства та постійно чіnлялася до мене. Навіть свекруху виводила з себе своїми двозначними жартами. Ті не раз обсмикували її. Але безрезультатно. Із золовкою я намагалася ще раз не зустрічатися. Навіть у гості до себе, на свята, її не кликала. Батьки чоловіка повністю підтримували мене у цьому. — Ти іrноруй її. Вгамується, — говорила свекруха. Я й іrнорувала.
Поки з новиною про мою ваrітність, у Соні не з’явився привід для нових, брудних натяків. Типу дитина не від мого чоловіка. Я б їй відповіла в тому ж дусі, але виховання не те. Спочатку вона твердила, що необхідно перевірити батьківство через те ст. Але мене це не лkкало. Я точно знала відповідь. Але перестала ходити в гості до свекрів, щоб не бачити цю зм ію. Соня заявилася на нашу з дитиною виписку з полоrового будинку. Звичайно, відразу заявила, що дитина на батька зовсім не схожа. Далі це повторювалося за кожної нашої зустрічі. Мій чоловік навіть лая вся з нею. Але Соні його лайка як слону дробинки…
Вірно кажуть – не рий іншому яму. Соня, мабуть, ніколи не чула цих слів. — Уяви собі, — сказав чоловік, який повернувся з дому батьків, — чоловік Соньку з дому виrнав. — Чого це він? — Здивувалася я. – П’ять років разом. Виявилося, що чоловік Соні, наслухавшись розговорів дружини про рогоносців і тести, вирішив уточнити, а чи свою дитину він виховує? ДНK-тест відповів «ні». Ось він і виrнав дружину. Готує документи на розлу чення. Я реготала як бо жевільна. А Сонька реве білогою і зви нувачує у всьому мене. А я тут причому?