Олена зателефонувала своєму нареченому Віктору, щоб повідомити новину: -Не зможу я на свята приїхати, співробітник один захвopiв, треба його замінити на переговорах. Так що я тільки о 11-й приїду в місто на поїзді. Новий рік у дорозі… звучить так собі. -Добре, зрозумів, — відповів Віктор і відключив телефон. Олені відразу здалася така поведінка дивною. Чому Віктор не став розпитувати Олену про роботу чи спробувати якось вирішити ситуацію? Просто вимкнув, навіть нічого до пуття не сказав. Лєні було прикро за таке ставлення її нареченого, але вона вже давно помітила oзнаки байдужості. Згадати хоч би цієї осені.
Вони обидва багато працювали і практично не бачилися. Навіть на вихідних воліли проводити час окремо, щоб нормально відпочити на наступний робочий тиждень. А ця байдужа розмова змусила Олену ще раз замислитися над стосунками, чи можливо увійти в новий рік без стаpoго? Але як краще розлучитися з людиною, до якої так звикла, та й іншого шукати не хочеться. Олена всерйоз задумалася … Вона не хотіла назавжди відпускати Віктора, вона любила його. Але його байдужість відштовхувала. Дівчина всіляко намагалася натякнути йому, що їм настав час переходити на новий рівень, стала заводити розмови про весілля, але він все мовчав і вдавав, що не розуміє до чого веде його Олена.
Дівчина cyмно сиділа у поїзді, коли поверталася з відрядження 31 грудня. На одній зі станцій зайшло кілька людей. І тут Олена здивувалася… Перед нею стояв Віктор із маленькою ялинкою та пляшкою шампанського в руках. -А ти що думала, що одна святкуватимеш свято? Ти як повідомила мені, що доведеться в поїзді Новий рік зустрічати, я відразу поїхав за квитками, щоб на кілька станцій раніше сісти і встигнути з тобою відзначити новий рік. -Я не чекала … думала, тобі стало все одно. А чому тобі це так важливо? -Бо цей Новий рік особливий. Я вже давно хотів зробити тобі пропозицію, і ось прийшов найкращий для цього час.