Так сталося, що чоловік у Марини Володимирівної пішов у інший світ, коли їх синові було 2 роки. Чоловік був алkoголіком, напився і сів за кермо, зрештою poзбився. Після цієї тpaгедії їй довелося працювати за двох, щоб підняти сина. Через багато років наполегливої роботи Марину підвищили на посаді і тим самим підвищили зарплату. Тепер вона могла дозволити собі багато чого, що не могла раніше. Грошей було достатньо, щоб навіть відкласти та побалувати сина одночасно. Тому, якби вона втратила цю роботу, у неї завжди в заначці були б гроші, на кілька місяців уперед безробітного життя.
Накопичивши порядну суму, вона наважилася придбати квартиру, нехай і маленьку. Але зате як вона допомогла цим синові, йому вже було на той момент 22. Він тоді зустрів свою долю, і хотів жити окремо, з цієї нагоди вона подарувала синові цю квартиру. Минув час, синові зараз 30, він все ще живе з дітьми та дружиною в однокімнатній квартирі, яку подарувала йому рідна мати, а нещодавно він заявив їй: -Ти, це, зрозумій, у нас сім’я вже велика, ми тут вже не вміщуємося, так що давай продавай свою. -Костік, синку, я вже старенька. Ти теж мене повинен зрозуміти, що, крім пенсії, у мене нічого немає.
Якщо ви хочете побільше квартиру, давай поміняємося, переїжджай у мою двокімнатну, а я житиму у вашій. Костя був проти цієї ідеї, продавши дві квартири, зможе купити собі вже трикімнатну. Вже минув рік, а вони все ще воюють із матір’ю через її квартиру. Бабуся для онуків »жаліє» свою квартиру, а їм тісно в одній кімнаті з батьками. Марині Володимирівні шкода, що вона виховала такого сина. Все життя вона працювала, щоби дати йому все. А він виявився не вдячним, який хоче виставити матір надвір.