Нашому зі Світланою синові, Артуру, вже два рочки. І ми вирішили узаконити відносини. Зіграти велике весілля. До речі, нам по дев’ятнадцять років і живемо в своїй, окремій квартирі. Ну так, наро дили ми дуже рано. Звичайно, ні її, ні мої батьки такого не хотіли. Але вийшло, як вийшло. Тепер це диво, на ім’я Артур, люблять всі. На весілля запрошені родичі з усієї країни. Однак, як тільки було прийнято рішення про святкування і гостях, мама почала твердити, що Артура не можна туди брати. На питання » Чому?» говорила:
— Ми не зможемо відволікатися на дитину під час заходу, серед усієї цієї суєти. Плюс до того, йому самому буде не дуже добре в цьому галасу. Правильно буде залишити його з нянею. Але ми зі Світланою бажаємо, щоб в цей урочистий день, і наш син, як повноправний член сім’ї, розділив з нами нашу радість. Тітка Галя, сестра мами, зголосилася доглянути за дитиною на весіллі. Але у мами якась манія. Вона продовжує твердити своє: «Артурчику не можна бути на весіллі». Але нещодавно я дізнався справжню причину такої поведінки матері.
Виявилося, що мої батьки приховували, від далекої рідні, факт народження дитини. І мати боїться осоромитися. Їй важко буде переносити пересуди гостей на тему народження онука. — Ти не знаєш нашої рідні. Вони вам всі кісточки перемиють. Дитина поза шлюбом — це для них табу. Одна Катька, з її єхидною мовою, потім так перебріхає історію Артурчика, що нам небо з овчинку здасться. Ні, звичайно, мама не соромиться онука. Його вона обожнює. Вона боїться питань, типу «Від чого раніше не розповіли?». Слово за слово, і ми зі Свєтою nосварилися з моїми батьками. Наостанок я сказав батькові з мамою, що їх присутність на весіллі небажана. Погарячкував? Згоден. Але мене і справді ображає їх ставлення до онука. Як до незаконнонародженого, якого не можна представляти родичам.