Віра Іванівна прийняла Леру, коли її рідна мати вигнала через те, що та завaгітніла. А Митька, який був батьком дитини, навіть не думав кликати до себе наречену. Два місяці вона прожила в однокімнатній квартирі сестри, разом із її чоловіком та їхніми дітьми. Поки не зателефонувала Віра Іванівна, мати того самого Митьки, яка сказала Лері, щоб вона збиралася і йшла до неї додому. Віра Іванівна була милою жінкою 50-ти років, вона була маленького зросту, від того і здебільшого сподобалася Лері. Поруч із нею вона навіть задумалася про те, що навіщо їй взагалі Мітяй, якщо є його мама, яка дарує їй кохання та ласку.
Незабаром Лера нapoдила, до ոологового будинку прийшла тільки Віра Іванівна, а її син чи бачите був зайнятий, незабаром він і на рік дитини був зайнятий, а ця зайнятість виявилася його колега, жінка, яка старша за нього на 10 років. Жити Лера в будинку свекрухи вже не могла «не по-людськи» це, чоловік до іншої пішов, а вона з його мамою.Тому вона вирішила їхати до батька до Краснодара. Свекруха просила її залишитись, але Лера твердо вирішила. Вона писала листи свекрусі, але відповіді не отримувала, вона попросила сестру навідати жінку, але виявилося, що у її будинку вже живуть інші люди.
Минуло багато років, батько Лери та мати пішли з життя, син її виріс навчатися в університеті. Вона весь цей час підтримувала зв’язок зі своєю сестрою, вона працює листоношою в їхньому містечку. Виявилося, що її свекруха жива, живе вона правда, у старій оселі. Там вона виявилася за гострим бажанням її сина, оволодіти її домом, щоб продати та жити у новій квартирі. — Вона жива! Я вже їду! Я її заберу! — Навіщо тобі ця стара? — Вона мені мати замінила! – відповіла Лера. І ось Лера на порозі будинку Віри Іванівни. — Мамо, я ж писала тобі. — Втратила я його, коли переїхала, до матері до твоєї по допомогу не стала звертатися. — Мамо, збирайся, їдемо до мене, я з Сашком живу. Летіли вони вночі, проводжати матір ніхто не прийшов.