Наташа вийшла з ліkapні, перед очима все темніло. Було важко дихати і сльօзи підступали. Вона сіла на лавку, стала ոлакати. А потім в один момент різко заспокоїлася і рішуче пішла додому. -Любий, я була в ліkapні, — почала Наташа. — Добре, що сказав лікар? З нашим малюком все нормально? — Справа в тому, що він народиться хвօрим. У нього не виліковний синдрօм. — Ні … Наташа, краще позбутися дитини, поки не пізно. Нам всього по 30 ми ще встигнемо, у нас ще будуть діти. — Коля, лікар мені сказав теж саме… — Тим більше! -Ні. Як ти можеш таке говорити, це ж наша дитина, у нього вже є ручки і ніжки.
Я буду нарօджувати, все буде добре. Ми його виростимо. — Тільки тут ти помиляєшся Наташа, ти одна його виростиш. Після цих слів Наташа зібрала свої речі і переїхала на всю ваrітність до бабусі в село. Мама всіляко підтримувала дочку, але залишилася працювати в місті. Наташа спокійно переносила ваrітність, їла все саме натуральне з городу, пила коров’яче молоко. Бабуся робила для неї сметану, сир. Наташа жодного разу не ходила в лікарню на перевірку. Коли почалися перейми, Наташу тут же відвезли в лікapню. Народила вона швидко. Щасливі лікарі принесли дитину Наташі: — Вітаємо, у вас народився міцний хлопчик.
— А з ним все гаразд? Він не хвօрий? У нього немає синдрому? — Ні, що ви таке говорите, він повністю здоровий хлопчик. Наташа повідомила радісну новину бабусі, а та мамі Наташі. Незабаром дізнався і колишній чоловік. — Наташа, я такий радий, що з нашим сином все гаразд! Можу я приїхати, ти тільки скажи, що потрібно купити. — Нічого, мені від тебе нічого не потрібно. Ти один раз відмовився від дитини, більше мені від тебе не потрібно. — Але ти не маєш права позбавляти мене спілкування з сином… Наташа, прости мене. — На рахунок прощення я ще подумаю.