Золовка доглядати за матір’ю відмовляється, каже, мовляв, у неї робота і дитина — вона нічого з ними не встигне. Насправді моя золовка виходить о 08:00 і повертається о 9. У Рити є донька, їй 12 років. На щастя, вона вже досить самостійна, щоб розігрівати собі їжу в мікрохвильовій печі, коли мами немає вдома. Кілька тижнів тому з моєю свекрухою сталася 6іда — вона злягла, і тепер їй потрібен тотальний нагляд. Одна вона нічого не може. Готувати, прати, забиратися — це ще переносимо, але свекруха не може навіть вмиватися сама. Всі ці обов’язки перекладаються одразу на мене. Чому? Чоловік на роботі, до того ж він чоловік, він так і не може про матір піклуватися належним чином. Золовка працює, їй ніколи.
— Ти жодного дня в житті не працювала. У тебе навіть трудової книжки нема. Настав час повернути борги, — сказав якось чоловік, — я ж тебе вже 18 років забезпечую… тепер твоя черга допомагати. Так, все вірно, але домашнє господарство — це і є величезна праця. Готуй, стирай, годуй, прибирай, гладь, заший — і так по колу. Іноді я весь день нічого не їла, бо забувала. Тож, може, я працювала більше, ніж чоловік думає. Гаразд, якщо навіть я погоджуся… з моєю свекрухою у мене добрі стосунки. Вона ніколи не втручалася в наше життя, онукам приносила подарунки, давала гроші (невеликі, звичайно, зате дітям було приємно), але водночас вона завжди говорила:
— Я бабуся, а не доглядальниця чи няня. Потрібно посюсюкатися, дарувати подарунки – будь ласка, але більше від мене не чекайте. В мене зараз немає іншого виходу. Мені доведеться доглядати лежачу свекруху, хоч мені й гидливօ… До того ж, моя свекруха – жінка в тілі, мені однією буде складно її пересувати. Через це чоловік погодився найняти доглядальницю на пару годин на тиждень, не більше. Про спеціальні заклади чоловік із золовкою і чути не хочуть. Я не збираюся розлучатися з чоловіком через це. Багато ми з ним пережили за ці 17 років, але ніяк не можу собі уявити, як я пожертвую всі свої найближчі роки на догляд за свекрухою.