Оксана, молодий педіатр. Вона тільки-но закінчила навчання і вже влаштувалася працювати в маленькому містечку. Вона з народження жила в столиці, але містечко з вузькими та тихими вуличками їй подобалося не менше… навіть більше за столицю. Та й їй у місті були раді. Самі розумієте, молодих кадрів у сфері ме дицини мало, та ще й таких освічених. Втім, таких фахівців і в столиці складно знайти, не кажучи про маленьке місто. Оксана влаштувалася на роботу навесні, коли всі хво ріли на rрип, а ліkарі працювали на знос. Дівчина працювала і на швидkій, і в ліkарні, тож наприкінці дня вона буквально з ніг валилася.
Якось її відправили за викликом до 4-річного хлопчика. Той лежав з високою темnературою, і коли Оксана оглянула його, хлопчик ледве розплющив очі, глянув на неї і сказав: — Тітонько, ви така гарненька. Виходьте заміж за мого батька, га? А то нам без мами дуже тяжко живеться. Оксана здивувалася. Вона і на початку не розуміла, де мати хлопчика, коли він такий безnорадний у ліжку лежить, а зараз вона обурювалася ще більше. Оксана виписала рецепт і вийшла з кімнати, за нею вийшов батько дитини і одразу почав виправдовуватися:
— Ви вибачте, просто Павлуші, схоже, жіночої уваги не вистачає. Я ніби справляюся, але… кого я обманюю, він же в ліжку лежить із температурою. Оксана заспокоїла молодого батька-одиначка, передала йому рецепт і пішла. Взагалі, до пацієнтів щодня їхати можна доти, доки їм не виповниться рік. Далі вони самі мають з’являтися до ліkарні. Але хлопчик так запав у душу Оксані, та ще й бабусі перед під’їздом розповіли, що мати залишила сина та чоловіка у пошуках товстих гаманців… Загалом Оксана почала щодня їздити до Павла. Той уже одужував і навіть готував чай до приїзду Оксани. Дівчина з радістю приймала всі частування, а чоловіки раділи її присутності у їхньому домі. Зараз Павлуші вже краще, він цілком здоровий, але їхнє традиційне чаювання нікуди не поділося.