Я недавно стала мимовільним глядачем однієї зі сцен в школі свого сина. Чекала в коридорі призначеної години на збори, так як рано прийшла. Недалеко від мене стояли мама з сином, і їх вчителька голосно обурювалася і твердила мамі, що її син зовсім не розуміє математику. Що він нездатний хлопчик, краще матері підібрати для нього гуманітарну професію, адже йому з такими навичками навіть інститут не світить, куди вже там точні науки. А мене вразила мама, яка стояла, схиливши винувато голову і піддакувала вчительці.
Та яке вона мала право так відгукуватися про свого учня, та ще й в його присутності? Я б заперечила і засумнівалася б в компетентності педагога. Хлопчикові від сили років 10, він швидше за все був би в 4 класі, значить, педагог немічний і не зміг дохідливо пояснити. У моєї подруги особлива дитина з діагнозом. Вони з народження разом стільки пережили, у неї син взагалі молодець. Стільки операцій, реабілітаційних центрів пережили. Надька щодня водить сина в басейн, жоден день не обходиться без спеціальних тренувань.
Вона вже сама інструктором може стати, стільки ганяє свого сина. І скажу вам, що в 5 років вона домоглася того, що він пішов на комісію для вступу в школу. А там він не відповів всього лише на 1 питання. Логопед його забракувала і послала до хірурга, сказавши, що у нього мова відстає від його віку. Але Надя заперечила і сказала ,що у сина – хвороба, і що для нього це просто чудовий результат. А члени комісії здивувалися, але не написали достатньо балів, щоб він зміг вступити. Нахабно вказали назву школи для таких особливих дітей. Надька вирішила їх осkаржити. Ось це я розумію мама. Адже треба вірити в сили, можливості і здібності наших дітей!