Коли мами не стало, Олі вже було сім. Вона все розуміла і переживала втрату по-дорослому. Хвороба швидко забрала її життя. Вона зрозуміла, що хтось пови нен робити тепер жіночі справи, і швидkо навчилася всьому у бабусі. Оля і готувала, і забирала. Не минуло й кілька місяців після маминого nохорону, як бабуся з маминого боку запропонувала батькові забрати Олю до себе, але він не погодився:
-У Олі немає мами, невже ви хочете позбавити її і батька? Так вона залишилася з татом. Жили вони добре, Оля добре вчилася, справи по дому теж завжди встигала. Щодня батька чекала смачна вечеря та чиста квартира. Увечері вони завжди ділилися один з одним новинами та розмовляли про життя. Олі було дев’ять, коли в їхнє життя увірвалася Альона. Дівчинка ревнувала батька до нової пасії.
Якось за обідом вона запитала: -Тьотю Олено, ви збираєтеся тепер з нами жити? Батько перестав їсти: -Так, Оль, ми вирішили, що настав час з’їхатися. Дівчинку щось кольнуло, і вона спеціально запитала дещо уїдливо: -І як мені вас тепер називати? Мачухою треба чи мамою? -Залежить від того, як ти хочеш, щоб я тебе називала. Донькою чи падчеркою? Олі стало соромно. Насправді вони відмінно порозумілися потім, у них склалися дуже теплі від носини.