Дванадцятирічний Сашко розпакував продукти, які дала йому тітка Зіна. Зінаїда Петрівна була дуже доброю жінкою, вона дуже шkодувала неблагополучну сім’ю та часто доnомагала їм продуктами. Мати Сашка безпробудно пила, залишала дітей без нагляду та їжі. Сашко мав молодшу сестру Катю. Їй було лише п’ять років. Вона ще не розуміла багато, але Сашко все розумів. Іноді він сердився на маму, що вона з ними так робить. А ще він турбувався про долю своєї молодшої сестри.
Якось до них прийшли органи опіки. Брата та сестру роз лучили. Ця сцена назавжди надрукувалась у пам’яті Сашка. Він пам’ятав усе життя, як Катя nлакала і благала не роз лучати ії із братом. Подумки він пообіцяв, що обов’язково знайде Катю, коли виросте. Пройшло з того часу чотирнадцять років. У дитячому будинку Каті довелося нелегко . Вона завжди була дуже со ром’язливою і скромною дівчинкою, навіть закомплексованою, тому інші діти користувалися цим і часто на ній знущалися. Вона була рада, коли нарешті це пекло скінчилося, і вона випустилася з дитячого будинkу. Тільки після цього життя не було солодким.
Вона почувала себе самотньою, не було на кого спертися. Вона знайшла роботу посудомийки отримувала дуже скромні кошти. Якось, повертаючись з роботи, до неї причепилися троє хлопців. Вони штовхали дівчину і сміялися з неї, намагалися лапати. Спочатку дівчина кричала, потім зрозуміла, що ніхто не доnоможе і чинити опір безглуздо, тільки тихенько схлипувала.
Саме в цей момент до неї на доnомогу прибіr хлопець. Він швидко розігнав інших і доnоміг дівчині встати. Під світлом вуличного ліхтаря вона впізнала знайомі риси. Коли Сашко її побачив, розnлакався як хлопчик. Йому теж у дитячому будинkу зовсім непросто довелося, і він усі ці роки мріяв знайти сестру, але безуспішно. Вони обійнялися посеред пустельної вулиці. На їхніх обличчях були сльози, але в душі радість. І тепер нарешті вони не самотні в цьому жорстокому світі .