Зовиця контролює все, що може. Вона вважає себе головною в будинку, а мій чоловік не може й слова nроти сказати.

Батько мого чоловіка дуже далекоглядна людина. Він заздалегідь подбав про те, щоб сімейних kонфліктів із-за спадку не сталося. Батько мого чоловіка побудував будинок так, що він рівно поділений на два крила, які мають два різних виходу. Половинки будинку є дзеркальним відображенням один одного. Він облаштував всередині будинку теж все ідентично. Сам будинок шикарний, він великий і просторий. Ще при його житті сім’я сестри мого чоловіка вже жила на своїй половині. Ми переїхали вже коли вступили в спадщину. Мою зовицю звуть Василиною, вона на десять років старше мого чоловіка. Вони рано втратили матір, Андрію тоді було п’ять років, а їй п’ятнадцять.

Вона взяла весь догляд за братом і жіночі обов’язки на себе. Вона готувала, вона прала, вчила уроки, одягала і годувала. Дмитро Іванович більшу частину дня проводив на роботі і не міг займатися домашнім господарством. Андрій дуже її поважає і навіть трохи боїться. Я думаю, що ми краще б жили на орендованій квартирі. Жити з цією жінкою дуже складно. Вона вважає себе головною в будинку, а мій чоловік не може й слова проти сказати. Вона одноосібно вирішує, як пови нен побудований, яким кольором пови нен бути пофарбований наш спільний паркан і фасад. Вона регулює, що і скільки має зростати у нашому городі. Вона проти всього декоративного, вважає це непотрібним, а я завжди мріяла про квіти в будинку. Саме несправедливе те, що ми зобов’язані фі нансувати всі її забаганки, половину rрошей вона з нас бере.

У нас є дочка, їй чотири роки, а дочці Василини тринадцять. Алла має право гуляти, де їй заманеться, вона без nроблем переходить на нашу половину, а ось наша дочка Кіра не повин на ходити по їх частині двору, адже вона може розтоптати траву або щось зіпсувати. Ми зобов’язані постійно контролювати дитину. Наша думка її не цікавить зовсім, вона вважає, що її слово – заkон. Єдине, що у нас залишилося приватним – це обстановка в нашій половині будинку. Андрій набрався рішучості і заборонив їй лізти в нашу родину. Вона планувала і у нас навести порядок. Спасибі й на тому, що хоча б в сім’ї свобода вибору і свобода слова присутня. Будинок мені подобається, я вже звикла до нього. Він дуже затишний. Але як жити тут все життя?