Моя донька після школи пішла навчатись у кулінарний коледж на кондитера. Закінчила, працює, іноді бере додому приватні замовлення. З хлопцями в неї довго не ладналося, але в двадцять сім років завела собі хлопця. Тридцять років, зріст понад два метри, волосся до плечей, худий як nалиця. Дочка каже, що він майстер із ремонту комп’ютерів. Чинить комп’ютери по домівках. Я навела довідки про нього. Виявилося, що він не так лагодить, як ламає. Прийде до клієнта, доб’є те, що ще працювало. Потім линяє з вибаченнями:
«Вибачте, не вийшло». Я почала відмовляти доньку від шлюбу з ним. Говорила: — Ти такі смачні тістечка печеш. У тебе он, навіть власні клієнти завелися. А він досі сидить на шиї батьків. Ні кола, ні двора. Але дочка мене не послухалася. Більше того, за два тижні вони подали заяву до РАГСу. Ну ми з чоловіком помітили, і поки вони ще не чоловік і дружина, куnили доньці однокімнатну квартиру. Зіграли весілля і стали молоді жити у своїй квартирі. Прожили два місяці, і стала дочка до нас регулярно вдаватися, гроші позичати. — Твій ще комп’ютери псує? — Запитала я її. — Ні. Себе шукає. Пішла до них. Зять лежить на дивані, телефон таращиться.
— Може на роботу влаштуєшся? — Запитала я його. — Із задоволенням. Було б куди. У мого брата автосервіс. Попросила його, він узяв мого зятя до себе на мийку. А днями дочка прибігла до мене зі сльо зами. Чоловік зрадив. Із її подругою. Вона їх застукала. Подали на роз лучення, дочка його вигнала з помешкання, брат — з роботи. Виявляється, він і там примудрився напакостити. Брат лише через племінницю його не виганяв. Дочка nлаче, каже, що все ще кохає його. Бо юся, що здурить і пробачить. Прийме назад. Адже ми з чоловіком зра діли, що позбулися такого недолугого зятя.