Світлана Семенівна так розповідає про життєві труднощі своєї подруги Галини. — Галочці шістдесят років. У неї з дочкою, Оленою, двокімнатна квартира. У власності навпіл. Вісім років тому Олена привела в дім чоловіка. Сьогодні у них двоє дітей. Ось так вони вп’ятьох живуть у двокімнатній квартирі! Я кажу Галі: «Чому ти їх не виженеш? Нехай знімають квартиру!». Не може. Олена друга власниця квартири. А самі вони так не можуть. Заробляють мало. У Олени зарnлата — кіт наплакав, а чоловік фотограф. Весілля, свята всякі фотографує.
Замовлень мало. З фі нансами у них серйозні nроблеми. Вдома у них обстановка напружена. Олена на матір вовком дивиться. Але сказати проти Галі нічого не може. Ось і зриває злість на чоловіка. Так от, вигнати з хати доньку з сім’єю Галина не може, але всіма силами намагається вижити. Знову-таки, дочки вона нічого зробити не може. Мати їй слово, дочка у відповідь два. Ось вона і зриває злість на зятя. Прискіпується з приводу і без, в обличчя лає, трохи не матом. Речі їх викидає, мовляв, нанесли всякого мотлоху.
Бід ний зять, його лупцуют з двох сторін. А він терпить і мовчить. А тут троюрідна тітка Галини залишила їй у спадок однокімнатну квартиру. Я за Галю дуже зра діла. Думала збере свої речі і переїде в успадковану квартиру. Жити спокійно буде. Одна. В тиші і спокої. Ви уявіть собі моє здивування, коли Галочка сказала, що нікуди переїжджати не збирається. Я їй кажу: «Це ж для твого блага! Переїхала і живи собі спокійно». А вона мені у відповідь: «Занадто для дочки жирно буде — залишити їй двокімнатну квартиру! Нехай заробляють і куnують собі квартиру самі!»… Не розумію я її. Щоб нашkодити дочці, вона готова мучитися до кінця життя? Ну прямо, як у тому анекдоті: «Куплю квиток і, на зло кондуктору піду пішки».