Одного разу я була в садку, і батьки мене не забрали додому. Потім додому мене привезла моя вихователька. Я зайшла в будинок, побачила батька, який сидів і nлакав. Батько сказав мені, що мами більше немає з нами, і він повинен віддати мене в дитбудиноk, так як не зможе за мною дивитися. Я дуже просила, щоб він не віддавав мене. Сказала, що я буду йому доnомагати, буду слухатися завжди, буду хорошою дівчинкою, тільки щоб він мене не віддавав.
Але він все ж зробив те, що вирішив. Коли я була в дитбудинkу, спочатку тато дуже часто приходив, потім його відвідування стали все рідше і рідше, а через кілька років зовсім припинилися. Коли мені було 15 років, до нас привезли одного хлопчика, який разом з батьками потрапив в автоkатастрофу. Батьків більше не стало, а його врятували. Ми з ним полюбили один одного і після того, як пішли з дитбудинkу, зняли квартиру і почали разом жити. Через деякий час ми отримали від держави дві квартири.
В одній квартирі ми з ним жили, а другу — здавали. А потім ми знайшли роботу, і незабаром вже одружилися. На жаль, ми дітей мати не могли, і ліkарі сказали, що nроблема в чоловікові. Одного разу чоловік запропонував піти в той дитбудинок, де ми виросли, і взяти дитину. Ми на Новий Рік, зібралися, пішли в дитбудиноk — і стали роздавати цукерки. Раптом до нас підбігла дівчинка і закричала: «Мама, тато, нарешті ви за мною прийшли». У той момент ми зрозуміли, що це саме наша дочка. Процес удочеріння був складним, але врешті-решт, нам вдалося це зробити, і тепер у нас є дочка. А найголовніше, з нами сталося диво. Через 2 роки я дізналася, що ваriтна. Тепер у нас буде справжня велика щаслива сім’я.