Діти велика відповідальність. Вони вимагають уваги обох батьків. Боюся, що мій чоловік цього не розуміє. Ми одружені вже п’ятнадцять років. Старшій дочці Карині 13 років, а молодшому синові чотири роки. Я зараз не працюю і весь час дітям приділяю, але я не здатна замінити їм батька. У дочки складний віковий період, а він зовсім не цікавиться нею.
Вона тягнеться до нього, але зустрічає тільки байдужість. Коли вона була маленька, він проводив з нею час: гуляв по вихідних, грав увечері. А зараз зовсім ніяк не взаємодіє. Син взагалі ніколи не отримував батьківської турботи, але вона йому потрібна. Мені сумно бачити, як він готує для нього малюнки, саморобні подарунки і з нетерпінням чекає тата після роботи. Чоловікові такі знаки уваги не сильно цікаві. Він мигцем погляне, а потім піде їсти і спати. Пояснює все тим, що занадто втомлюється на роботі. Так, він нас забезпечує, але не можна ж зовсім дітей ігнорувати. Я не вимагаю від нього нічого фантастичного.
Можна ж ввечері поцікавитися справами, цмокнути в щічку, обійняти. Коли у нас була тільки дочка, в сім’ї були фі нансові труднощі, і я теж працювала, але це не стало приводом, щоб забути свої обов’язки, як батька. Незважаючи на втому я знаходила ввечері сили, щоб з дитиною позайматися. Мій чоловік вважає за краще ввечері в комп’ютерні ігри грати. Вихідні у нього нечасто трапляються, але він вважає за краще проводити їх з друзями. Розмови призводять тільки до свароk. Як мені його переконати змінити свій підхід?