Ми з чоловіком роз лучаємося після п’ятнадцяти років шлюбу. І основне питання, яке мене турбує — це не те, як мені жити далі, а те, кого з нас вибере наш син. Йому тринадцять років, і він має право вибирати, жити йому з батьком, або з матір’ю. Запитати сина про це не можу, так як боюся цим показати свою невпевненість. Дивлюся на чоловіка і відчуваю — його терзає те ж питання. Ми з чоловіком не обмінюємося думками з цього питання, адже тут ми суперники. Просто за п’ятнадцять років я дуже добре вивчила його.
Якщо я на су ді заявлю, що син повинен залишитися зі мною, скоріше за все суд піде мені назустріч. Але, по-перше, я не хочу тиснути на сина, поважаю його почуття і думку, по-друге, я не впевнена твердо, що зможу зробити його щасливим. Я радилася з подругами. Нічого путнього не почула. Але, чесно кажучи, порадниці з них ще ті. Вони-то роз лучалися з шумом, зі сkандалом. Ненавиділи і ненавидять своїх kолишніх. Тому дитина у них служила засобом тиску на чоловіків. А у мене-то роз лучення без сkандалу.
Ми просто не хочемо більше нести відповідальність один за одного. Але не стали ворогами. І наш син не об’єкт, яким можна чинити тиск на протилежну сторону, а суб’єкт, який має право голосу. Сама я думаю влаштувати «репетицію». Роз’їхатися з чоловіком на два місяці. І нехай син місяць поживе зі мною, а місяць з батьком. Я, як мати, за його настроєм зрозумію, з ким з нас він відчуває себе комфортніше. Можливо, що за той місяць, коли син буде жити з батьком, той спробує налаштувати сина nроти мене. Але такий варіант, по-моєму, краще, ніж питати сина з ким він хоче жити. Якщо син вибере батька, а потім передумає, я зможу через суд повернути його собі. А якщо вибере мене, і йому не сподобається?