Вперше я вийшла заміж за хлопця молодшого за мене. Йому було двадцять три роки, мені двадцять шість років. Як виявилося, мій чоловік ще не виріс із дитячого віку. Він був весь у комп’ютерних «стрілялках». Навіть роботу прогулював через свої ігри. Пішла від нього через три місяці «сімейного життя». І зареклася, що вийду заміж лише за чоловіка старшого за мене. Серйозніше. Вдруге вийшла заміж, коли мені виповнилося тридцять один рік. Чоловікові було тоді тридцять вісім років. І тут виявилося все не «слава Богу».
Він хоче, щоб я стала копією його матері, старенької сімдесяти двох років. Напевно, проживши з матір’ю все своє життя, звик і прийняв її спосіб життя. І не хоче щось змінювати… На роботі мене скоротили, і я тимчасово, доки знайду роботу за своєю спеціальністю, влаштувалася nродавщицею в магазин. А моя свекруха, бабуся «божа кульбаба» була в цьому магазині постійною клієнткою. Мабуть, я їй сподобалася, і вона стала відправляти в магазин свого сина. Із твердими інструкціями. І з продуктів, і з приводу мене. Син став «підбивати до мене клини». Так почалися наші стосунки. Півроку тому ми одружилися і переїхали жити в його квартиру.
До одруження мій чоловік жив у мами, а свою квартиру здавав. Ну що сказати. Була більш ніж вражена. Обстановка — наче машина часу перекинула нас на сорок-п’ятдесят років тому. Сервант із кришталем, розкладний диван, килим на стіні, подушечки з рюшечками. З двадцять першого століття була лише побутова техніка. Мої спроби щось осучаснити, жорстко припинялися чоловіком: «Ні. Мама сюди душу вкладала». Свекруха теж не відставала: «Тут має бути так само красиво та затишно, як у мене в квартирі». Потім пішли претензії до мого куховарства: «Мама готує смачніше. Навчися у неї». Не хочу жити по-старому. Це все дуже непрактично. Або я зможу переконати чоловіка, або піду від нього. Чи довго протримаюся? Не знаю.