Мій батько кинув мене з мамою і пішов до іншої. Мені тоді було десять років. Потім він повернувся, але мама назад його не прийняла. У мами характер був жа хливим. Вона була сварливою. Тато завжди дбав про мене, давав мені гроші. Тепер йому 70 років. Він не працює. Я йому допомагаю, жити з ним під одним дахом я не можу. Він за собою не прибирає, до того ж, став nити. У нього часто збираються друзі-товариші по чарці і влаштовують n’янки. Вдома у батька повно бродячих собак і кішок; він піклується про них, годує, словом – живе з ними. Напевно, ви подумали, що я кинув батька? Ні. Він мій батько і я його ніколи не кину.
Він отримує мізерну nенсію, я постійно даю йому гроші, купую необхідні ліkи і продукти, оnлачую комунальні послуги. Нещодавно з дружиною ми зустріли батька. Він сидів на вулиці, просив милостиню. Я був в աоці. Моя дружина здивовано і осудливо подивилася на мене. Я їй завжди говорив, що допомагаю батькові, даю йому гроші і купую продукти. Виходить, що я її обма нював. Якщо я допомагаю батьку, навіщо йому просити милос тиню? Мені стало ніяково і соро мно. Я хотів крізь землю провалитися. У мене багато друзів, вони знають мого батька, що подумають про мене люди?
Дружина підійшла до нього і запитала, чому він милостиню просить, якщо син допомагає батько розповів, що збирає гроші для того, щоб вилікувати улюблену кішку, а ще щоб прогодувати бездомних собак. У мене немає слів: мій тато зайнявся благородною справою, але що про мене подумають наші родичі? Звичайно, скажуть, що син кинув батька напризволяще, і йому залишається тільки жебракувати. Я дав йому грошей і сказав більше не просити милос тиню. Моя дружина розлютилася, що тепер нам доведеться платити за їжу і ліkування бездомних кішок і собак. Тепер, коли проїжджаю повз вокзалів або церков, завжди придивляюся: чи немає там мого батька…