Моя колега, Ольга, учора запізнилася на роботу, каже сестра викинула босоніжки. – Сестра у тебе приблизно не твого віку? – питаю я. – Так, але не дивуйся. Вона з дитинства була такою. – Але в чому nроблема? І розповіла мені свою історію. Батьки мають дві квартири. Одну вони подарували дочкам. Ольга раніше була одружена. Коли розлу чилася з чоловіком, з дитиною переїхала до цієї квартири. Сестра не була рада їм, дитина не давала спати ночами. Але інша річ просто бути незадоволеною ситуацією, інша – зробити все, щоб сестра добровільно переїхала звідти.
Як кажуть, у війні всі способи добрі. Вона перейшла на той рівень, що вже ховає її речі, намагається завдати матеріальних збитків. З дитинства вона була такою. Наха бна, зух вала, завжди отримує те, що хоче. І не важливо, що від її дій стра ждають інші. Часто так було, коли за її помилки батьки карали Ольгу. Легше було покарати старшу та закрити тему, ніж виховувати та направити молодшу. А Ольга була протилежністю сестри. Тендітна, чиста, мила дівчинка, яка не може постояти за себе. Такою й залишилася. Незважаючи на всі витівки сестри, протягом усього дитинства всіляко доглядала її, допомагала з уроками. Зараз сестра поставила собі за мету вигнати Ольгу з квартири.
Ольга неодноразово сkаржилася батькам, але ті не втручаються, кажуть: це ваша квартира. Бажаєте, продавайте, хочете, живіть. Розбирайтеся самі, ми вже досить вам зробили>>. Вчора сестра сховала чи викинула босоніжки Ольги. Вона прийшла на роботу в кросівках у літню спеку. А для Ольги це великий ст рес продовжувати так жити, щодня йти додому, не знаючи, що сьогодні задумала сестра. Своєї квартири у неї немає і, мабуть, не буде, але вона шукає орендовану. Хоче переїхати. Я її ла ю, говорю, не можна здаватися; після всього, що вона зробила, залишиш їй квартиру? Вона тільки відповідає: <<Мені вже байдуже. Хочу жити спокійно!>>