Коли Тамара приїхала до хати бабусі, Зінаїда Іванівна тепло зустріла її та запропонувала їй борщ на обід. Проте Тамара швидко розкрила свої справжні наміри та пред’явила бабусі документи від покупця, зацікавленого у придбанні її котеджу. – Бабуся, я знайшла покупця на твою дачу! – сказала вона дуже задоволена. Зінаїда Іванівна здивувалася. – Як ти прийшла до думки, що я маю намір продати дачу? — Вона спитала. – Ну як? Адже ти вже стара. Навіщо тобі це? – Недбало відповіла Тамара, взявши зі столу яблуко з городу бабусі.
Зінаїда Іванівна була зачеплена байдужістю Тамари і пояснила, що дача – її єдине місце відпочинку та свіжого повітря, які їй потрібні для здоров’я. Тамара стверджувала, що її бабуся не вміє розпоряджатися грошима і пропонувала їй продати дачу, щоб сама вона могла купити собі машину. Зінаїда Іванівна і раніше допомагала Тамарі матеріально, оплачуючи її освіту та інші витрати, але вона не любила, коли цю допомогу приймали як належне.
Скривджена і розчарована ставленням до онуки, Зінаїда Іванівна попросила Тамару піти і сказала, що більше не платитиме за її освіту. Незважаючи на спроби Тамари загладити свою провину, Зінаїда Іванівна стояла на своєму і не збиралася більше давати онуці ні грошей, ні спадщини. Зінаїда Іванівна була щаслива, що відкрила справжню природу своєї онуки, і відчула полегшення, що їй більше не доведеться накопичувати гроші, щоб утримувати її.