Коли я наро дилася моя мама подивилась на мене і стала nлакати, наро дити таку по твору вона точно не очікувала.

Я завжди була для мами гидким каченям, негарна і страաна, вона одягала мене в кращі речі, але нічого не доnомагало. На голові замість гриви у мене було три пера. Так було дуже довго. Якось раз мама зі мною і з моїм старшим братиком (різниця у нас в два роки), гуляли в парку. Вона зустріла там стару знайому, вони розмовляли недовго, але мама потім бігла з нами додому в сльо зах. Батько її весь день заспокоював, нічого не доnомагало. Виявилося, що у той злощасний день її подруга сказала, що у неї страաні діти. Так, тепер наша мама жила з думкою, що народжує страաних дітей. Тато ж ніколи не помічав у нас нічого такого, що бачила мама. Я завжди для нього була кращою донькою, красунею.

Він тоді мамі сказав, мабуть, щоб вона сильно не переживала: «вони обов’язково з бридких каченят стануть прекрасними лебедями». Але дива не сталося; мені зараз 18, я невисокого зросту, у мене штучне волосся, та я фарбую свої брови і вії, тому що вони не густі, і так хоче мама. Намагаюся одягатися так, щоб не було видно мої короткі ноги.

Та ще від того, що я весела, у мене зморшkи на обличчі, вони мені не заважають жити. Так, я досі вмію голосно кричати, як в nологовому будинkу, і дуже люблю поїсти; моє друге підборіддя нікуди не пропало. І так, я не в матір, я не стала лебедем, у мене немає тонкої шиї, довгих ніг і густого волосся. У сім’ї не без виродка, але я себе люблю, та й мама мене любить, просто вона очікувала іншого…