У мене було щасливе дитинство. Я була єдиною дитиною у сім’ї – у своїх багатих батьків. Вдома у нас завжди було багато гостей, оскільки мій батько був шановною людиною. Однак мені завжди здавалося, що родичі просто користувалися добротою моїх батьків, які їм не відмовляли. Усе скінчилося в один день. Коли мені було 14 років, мої батьки заrинули в автоkатастрофі. І ніхто з тих родичів, які проводили у нас усі вихідні, не захотів удо черити мене. Я дзвонила, благала оформити на мене опіку, але всі мені відмовляли. В результаті я опинилася у дитя чому будинку. Однак довго сумувати мені не довелося, оскільки світ, як виявилося, не без добрих людей…
Навпроти нашого будинку був продуктовий магазин, де працювала продавчиня тітка Олена. У неї з чоловіком була маленька дочка, але вони, дізнавшись про мою ситуацію, вирішили забрати мене до себе. Звичайно ж я погодилася, а рідна донька тітки Олени стала моєю улюбленою сестричкою. Якось тітка Олена зізналася, що саме моя мама допомогла їй колись влаштуватися на роботу. Вони з чоловіком у той період ледь вижи вали, і допомога мами справді врятувала їхнє життя. За словами тітки Олени, настав час і їй відплатити за ту доброту. Я вступила до університету.
Прийомні батьки сплатили все, що було потрібно. Нині мені 30 років. Я досягла в житті всього, чого хотіла. Я маю величезну фірму, яку свого часу створили мої батьки, дорогий автомобіль, кілька квартир. Нещодавно про мене згадали численні родичі, які засиджувалися в нас допізна, адже батьки завжди накривали для них стіл. Вони почали дзвонити мені, цікавитись моїм життям, запрошувати до себе в гості. Але цих людей для мене не існує. Свого часу вони відвернулися від мене, а тепер настала моя черга. У мене, звичайно, є рідні люди: тітка Олена, її чоловік та їхня донька. Для них я робитиму все, що буде в моїх силах.