Ліза вийшла працювати у чудовому настрої. Працювала вона в салоні краси три місяці, але в неї вже вимальовувалась своя клієнтура. До того ж після трьох днів безперервних дощів сьогодні яскраво світило сонечко. І ніщо, як кажуть, не віщувало біди. “Біда” з’явилася в салоні близько 11:00. Жінка з порога голосно заявила, що їй терміново потрібно зробити макіяж. На тихе запитання адміністратора – Каті, чи записана клієнтка, та почала: – Дитинко, з клієнтами так не розмовляють. Твоє начальство тобі про це не сказало? Так я швидко поясню і їм, і тобі, як треба реагувати, коли до вашого клоповника заходить така клієнтка як я. Без роботи залишитись хочете? Всі в салоні прикидалися глухими і продовжували свою роботу, лише бідна Катя намагалася пояснити несамовитій клієнтці, що майстри все зараз зайняті, у всіх є клієнти по запису.
Але це було не так , деякі мали вікно між записаними клієнтами, просто зв’язуватися з цією гримзою нікому не хотілося. Катю було реально шкода. Клієнтка продовжувала вирувати і Ліза «кинулась на амбразуру». – Я можу обслужити клієнтку, – сказала вона. – От, тож, – резюмувала клієнтка і сіла в крісло. За п’ять хвилин Ліза зрозуміла, чому ніхто з майстрів не захотів обслужити клієнтку. Та продовжувала критикувати і буянити: – Ти б ще наждак взяла, що за твердий пензлик у тебе? За копійки, мабуть, купувала? Фахівці таке собі не дозволяють. Чим це твій тональний крем пахне? Він у тебе прокис, чи що? Господи, куди я потрапила. Ти закінчила з очима, чи що. Я не бачу, щоб ти хоч скільки туші нанесла на вії. Додай, не шкодуй. Ти сліпа? Не бачиш, що цей колір мене старить?
Ліза не знала, як вона втрималася, щоб не викинути цю бабусю, що зарвалася, з салону власними руками. Напевно, їй допомогли в цьому співчуваючі погляди колег та клієнтів. На додачу до всього клієнтка заявила, що за таку кустарну роботу вона не збирається платити: – По хорошому, це ви повинні мені заплатити за те, що я вам дозволила на мені потренуватися. І грюкнувши дверима, вона вийшла з салону. Ліза сама не знала, навіщо вийшла слідом за нею. Але те, що вона побачила, повернуло їй ранковий настрій. Дамочка не пройшла й двох кроків, як її з голови до ніг облила брудною водою машина, що в’їхала в калюжу. Ліза, регочучи, влетіла в салон. Ніколи раніше їй не доводилося бачити, щоб небесна кара наздоганяла так швидко.