2 роки тому я зв’язала себе узами шлюбу з Олегом. По-справжньому гарний чоловік, він не гребував домашніми справами, такими як приготування їжі або миття посуду. Все йшло гладко до минулого літа, коли Олега звільнили. Його компанія була на межі банкрутства і знайти іншу роботу було непросто. Згодом Олег остаточно відмовився від своїх пошуків роботи. Він знаходив причини не влаштовуватися на жодну роботу, скаржачись на відстань, невідповідні зміни і низьку зарплату. Моя зарплата майже покривала наші витрати на проживання та продукти, але з настанням осені та необхідністю у теплому одязі наші заощадження скоротилися.
Частково нас врятувала моя свекруха, яка постачала нас їжею та консервами із села. Поки Олег був удома, я очікувала, що він допоможе по господарству, але він скаржився на втому, що призводило до частих суперечок про наш спосіб життя та фінансове становище. У грудні з мене вже було достатньо. Я запакувала речі Олега і замкнулася на ключ зсередини. Він поїхав у село до своєї матері, припускаючи, що я влаштовую драму. Нарешті в будинку було наведено лад, і я зітхнула з полегшенням. Після свят моя свекруха, Галина, почала вичитувати мене за те, що я була тією, хто зруйнував наш шлюб. Незважаючи на мої спроби прояснити ситуацію, вона стала на бік Олега.
Через тиждень мені подзвонила сестра Олега, Ольга. Вона просила, щоб я дала Олегу ще один шанс, скаржачись на його ставлення та відмову знайти роботу навіть у селі. Як виявилось, вони з матір’ю теж його терпіти не могли. Галина благала мене, пропонуючи відмовитись від своєї пенсії, щоб Олег повернувся до мене. Хоча я співчуваю Галині та Ользі, але відмовляюся нести відповідальність за “перевиховання” 30-річного мужика. Я дуже сумніваюся, що Олег зміниться, і я не хочу знову звалювати його фінансовий тягар. Легше забути його назавжди і рухатись далі від цього кошмару.