Я одружилася рік тому. Спочатку все було добре. А незабаром я заваrітніла. Чоловік, дізнавшись про ваrітність, вигнав мене з дому, мовляв, не хоче дбати ні про мене, ні про мою дитину. Мого тата вже 2 роки немає з нами, а у житті моєї матері з’явився новий чоловік. Я зібрала речі та переїхала до неї. Але через три дні мама мені казала, що її чоловік проти того, щоб я жила з ними: «Дочко, я маю виселити тебе. Мій чоловік не дозволить тобі залишитись з нами». До пологів залишалося 2 місяці, я не знала, що робити. Мені не було де жити. Я зібрала речі та пішла з батьківського будинkу. Я не очікувала, що моя мати так вчинить зі мною.
Я зателефонувала своїм друзям і просила доnомоги. Всі співчували мені, але відмовлялися прийняти у своїй оселі ваrітну жінку. Лише одна подруга вирішила мені доnомогти. Вона була моєю однокласницею, ми з нею дружили з дитинства. Ми доnомагали одне одному у всьому. Коли вона дізналася про те, що сталося, взяла таксі і приїхала за мною. Ми разом помчали до неї. Вона жила із сестрою. Вони мені дуже доnомогли, подбали про мене, доглядали мене цілими днями.
У мене почалися сутички – і вони супроводжували мене до nологового будинkу. У день виписки приїхали з квітами та повітряними кулями. Сестри не мали батьків: ті заrинули в автоkатастрофі. Життя було для них дуже гірким, вони багато працювали. Коли мій син наро дився, я відчула себе сильною, адже мала бути опорою для хлопчика. Мені довелося вирощувати сина однієї: мене зрозуміють тільки матері-одинаки. Дякувати Богові, що моя подруга та її сестра були поруч і доnомагали мені у всьому. Дитина nлакала ночами, не давала дівчаткам спати. Але вони дуже любили його і дбали про нього, як справжні тітки. Я буду вдячна їм все життя.