Ніхто з пасажирів не хотів поступатися місцем ваrітної дівчини. А коли втрутилася мудра бабуся, все стало на свої місця.

Коли ви будете наступного разу їхати в громадському транспорті або стояти в черзі, обов’язково подивіться, чи немає поряд вагітної жінки або людини похилого віку. І якщо ви виховані, то ви обов’язково поступитеся їм місцем. Це просто. Але зустрічаються такі люди, і, на жаль, дуже часто, яким на це начхати. Вони не входять у їхнє становище. А треба було б. Катя їхала автобусом. Вона була на сьомому місяці ваrітності. Було дуже спекотно. Автобус був переповнений. І ось вже п’ятнадцять хвилин, як вона стоїть, і нікому на думку не спадає поступитися їй місцем. Попереду сиділи молоді люди. Побачивши Катю, вони різко почали вдивлятися у вікно. Чоловік, який сидів навпроти, чомусь одразу заснув.

А на задньому сидінні сиділо четверо підлітків. Вони голосно розмовляли та сміялися. Їм взагалі було на все начхати. Ось таке виховання та байдужість. Тетяна Василівна сиділа позаду ваrітної дівчини. Вона довго і з очікуванням дивилася на всіх. Потім, похитавши головою, встала і хотіла запропонувати Каті місце, як раптом почув тихий голосок: – Діточку, сідай, рідна, тобі ж важко, духота яка, не можна тобі так. Це була маленька акуратна старенька у білой хустці. -Ні, сидіть бабуся, я потерплю, мало лишилося, скоро доїду. Але бабуся наполягала.

Катя чемно відмовлялася. Тут Тетяна Василівна не витримала та звернулася до молодих людей. – Як вам не сором но! І хто ж вас так виховав? Сидять і типа не бачать. А чоловіки теж гарні. А про тих і казати нічого. На хабні та невиховані,— звернулася вона до підлітків. -Ось уявіть, що це ваша дружина чи сестра їде. Ви теж так зробите. Он бабуся своє місце поступається. А ви… Вона не встигла домовити, як один із хлопців підвівся, і з вин ним виглядом запропонував дівчині сісти. Катя подякувала, але сказала, що на наступній зупинці вона виходить. -Як вам не всім не сором но – сказала Тетяна Василівна і зійшла з автобуса.