Більшу частину свого життя я провела на заробітках, все заради того, щоб допомогти дітям, але так і не заслужила навіть подяки

Більшу частину свого життя я провела на заробітках, все заради того, щоб допомогти дітям, але так і не заслужила навіть подяки. Цілих 15 років я працювала в Португалії. Економила на всьому, відмовляла собі в найнеобхіднішому. Синові з невісткою купила квартиру, а потім і машину. Навіть з ремонтом їм допомагала. Постійно відправляла їм продукти, одяг та подарунки для онуків. Дочку я теж не обділила – допомогла їй придбати будинок і відкрити свою справу. Але два роки тому я припинила надсилати гроші, залишивши лише рідкісні подарунки.

Тоді син накинувся на мене з претензіями: — Чому ти більше не допомагаєш? Ти хоч розумієш, як важко зараз жити з такими цінами? — Я вам купила житло та машину, гадаю, цього достатньо. До того ж я регулярно надсилала вам подарунки. Мені теж треба щось на старість відкласти. Чи ти вважаєш, що я маю жити в злиднях? — Але твоя квартира — звичайна хрущовка, а ми хотіли жити у новобудові. І машина у нас не останньої моделі. Ти могла б постаратися краще. Своїй доньці ти з бізнесом допомогла, а нас обділила. — Я їй дала рівно стільки, скільки вам на машину. Ця розмова швидко переросла у сварку, після якої син на мене образився і більше не захотів спілкуватися.

З дочкою таких проблем не було. Вона з чоловіком відкрили кафе у нашому місті та непогано заробляли. Понад те, донька навіть допомогла мені з ремонтом будинку. Коли я повернулася додому, син одразу ж написав мені, поцікавившись, чи привезла я подарунки для онуків. Так, для онуків я подарунки привезла. А от синові та невістці — нічого. Вони ніколи не згадували про мене, поки не знадобилися гроші. Тож і я тепер про них не згадую. Як мати, я вважаю, що зробила для дітей більш ніж достатньо. Якщо їм потрібне щось краще, нехай заробляють самі — я тільки порадію за них. Тепер я живу для себе. Діти дорослі, нехай самі працюють та забезпечують себе, а не сподіваються на мої гроші. Хіба я не права?