Я працюю в Іспанії вже 20 років. Як і багато жінок, поїхала за кордон, бо вдома грошей зовсім не вистачало. Чоловіка у мене не було, тож за моєю донькою дивилися покійна мати та старша сестра Антоніна. У Валенсії мені пощастило. Тут у мене хороша робота, я завела багато подруг, здебільшого теж українок. Іспанську мову я вивчила досконало. Не хочу, щоб мене засудили, але, якщо порівнювати Україну та Європу, я віддаю перевагу другому варіанту. За ці роки я звикла до країни, людей, традицій і навіть планую тут залишитися назовсім. Тим більше, у Валенсії я зустріла свого другого чоловіка Даміана, і ми щасливо живемо разом. Однак я ніколи не забувала про рідних. Регулярно надсилала гроші, продукти, одяг.
Для доньки сплатила за весілля, подарувала трикімнатну квартиру з дорогим ремонтом, а частину меблів привезла з Іспанії. Для сестри Антоніни теж завжди збирала гостинці: каву, крупи, олію, солодощі, сири, консерви. Посилки, правда, були важкими, тому просила дочку Риту відносити їх тітці, оскільки Антоніна має проблеми зі спиною. Цього тижня я приїхала відвідати рідних. Зібрала велику сумку подарунків, накупила солодощів для онуків. Речей було стільки, що ледве застебнула валізу. Думала, на кордоні вирішать, що везу контрабанду, але все пройшло гладко. У Львові мене зустріли дочка з чоловіком.
Внуки стрибали від радості, коли побачили мене. Їм дісталася найбільша частина подарунків. Наступного дня я вирішила піти до церкви, а потім заразом відвідати Антоніну. Взяла для неї пакет з вином та солодощами. Але зустріла вона мене сухо, наче не рада бачити. – Ти чого так на мене дивишся? Я тобі принесла шоколадку, гарне вино. А вдома ще дещо лишилося. – І навіщо це мені? Дуже треба! – Ти, здається, образилася на мене? Чи я щось не так зробила? – Ти забула? У нас у місті світло на 8 годин відключали, я навіть поїсти не могла зварити, зі свічкою ходила. А твоя Ритка мені відмовилася дати гроші на генератор! Я була приголомшена. Дочка нічого про це мені не говорила.
Я дістала всі гроші, які були в мене, і поклала їх на стіл: – Ось, дивись, тут усе, що маю. Завтра принесу ще 500 євро. – Вже не потрібні мені ці подачки. Я сама впоралася та відклала гроші на генератор. А твої солодощі та вино можеш забрати, мені не потрібно. Рік від тебе нічого не отримувала, а твоя Ритка тільки й хвалилася, які ти їй смаколики передаєш. – Але ж я для тебе теж передавала… – Досить брехати, сестро. Краще йди додому і не псуй мені настрій.
Я мало не заплакала. Старша сестра настільки розлютилася на мене, що виставила з дому. Того ж дня я поїхала до дочки, щоб дізнатися правду: – Тітка Тоня казала, що приходила по гроші. – Сподіваюся, ти дала їй пару євро на генератор? – Звичайно, ні. Мамо, я тоді дітям зимові черевики та куртки купувала. – Тітка ще сказала, що ти їй продукти не передавала. – Мамо, ну я ж не буду через все місто тягнутися через пачку кави та макаронів! Виявилося, що цілий рік дочка не передавала гостинці тітці, навіть у гості не заходила. Усі продукти та гроші забирала собі. Найбільше прикро, що Антоніна думає, що я була в курсі її вчинків. Але Рита ніколи не звітувала, куди і кому що передала. Я навіть не підозрювала, що дочка так підло обійшлася з тіткою. Як мені тепер помиритись з Антоніною? Вона не бере слухавку, не хоче говорити і навіть у гості не приходить!