Зрада Руслана змусила мене кипіти від агресії, але зберігати видимість нормальності, щоб захистити наших дітей. Але коли вони виросли, моя стриманість ослабла, і я задумала витончену помсту, бажаючи лише, щоб Руслан усвідомив свої недоліки, можливо, настільки ж відчутні, як лупа на його голові. Нікому не довіряючи, побоюючись пліток у маленькому містечку, я шукала непомітного коханця для помсти. Щоб уникнути скандалу, я уникала гарних і відомих чоловіків, але мій вибір припав на Анатолія, мого колегу, який нещодавно прибув у місто, відомого своєю порядністю, незважаючи на шепіт про його подружні невдачі.
Я підходила до Анатолія з фліртом, дотиком тут, усмішкою там, поки не зважилася на зухваліші вчинки, щоб зустріти несподівану чесність. “Дарино, а ви хіба незаміжня?” – Запитав він, принципово відкидаючи мої залицяння, вимагаючи поваги і чесності. Його питання потрясло мене сильніше, ніж невірність Руслана. Прагнення Анатолія до справжнього зв’язку змусило мене засумніватися у діях. Якщо Анатолій, самотній чоловік, не бачив у мені привабливості, то що це говорило про мою цінність для Руслана?
Пізніше Анатолій вибачився, пояснивши, що його різкість викликана особистими ранами. Він побачив потенціал для чогось справжнього між нами та запропонував мені вибір: почати все з чистого аркуша з ним чи продовжувати будувати фасад щасливої родини з Русланом. Розриваючись, я тепер зважую, почати мені все заново у простоті гуртожитку чи звикнути до складного дискомфорту подружнього будинку. Який шлях виявиться мудрішим, на вашу думку? Як, ви думаєте, мені слід поступити в цій ситуації?Сімейні пакетні тури