До своїх 25 років, на відміну від подруг з вищою освітою, я працювала офіціанткою у маленькому містечку під Києвом. Живучи з пенсіонерами-батьками і без друзів чи хлопця, я мріяла про краще життя та великі можливості. Моє життя складалося з роботи та короткочасного відпочинку, іноді з поїздок до родичів до Києва. Якось, повертаючись з чергового візиту, я вирішила, що настав час кардинально змінювати життя. Це рішення привело мене до київського економічного університету, де я дізналася про майбутні іспити.
За три місяці інтенсивної підготовки я успішно здала всі необхідні тести та надійшла на бюджетне місце. Однак через два дні після вступу мене несподівано звільнили, і я не мала коштів навіть на проїзд до місця навчання. Довелося їздити з дому щодня, встаючи о 5-й ранку, і так три тижні поспіль. Пошук роботи ускладнювався тим, що я навчалася заочно, і багато роботодавців не бажали наймати студентів-заочників.
У результаті я знайшла роботу касиром у супермаркеті, де мене завантажили тяжкою роботою, і колеги використали мою зайнятість для своїх особистих потреб. Вдома я тільки спала і плакала від втоми та стресу, але все терпіла заради університету, який закінчила з відзнакою. Багато однокурсниць уникали мене, знаючи про мою роботу, і навіть знущалися, але я продовжувала йти до своєї мети, незважаючи на всі труднощі. Зараз я пишаюся собою!