Батько мого чоловіка Ігоря працює в області, але мешкає на краю міста. Щоб дістатися роботи, йому потрібно зробити одну пересадку, а ось пересадку він робить прямо біля місця, де ми живемо. Так історично склалося, що він до нас часто заходив на каву, на чай, навіть у вбиральню (ключи від нашої квартири в неї). Але незабаром все це стало звичкою. Якось я прийшла додому о восьмій вечора і застала вдома батька: а він працює до 18:30. Зайшла на кухню і побачила таку картину: він із великим апетитом їв салат із крабових паличок та соус, який я готувала вчора, щоб ми могли з чоловіком повечеряти. Він одразу почав засипати мене компліментами: Ти така молодець, так смачно все приготувала. А холодильник завжди повний. До вас приходити лише на радість». Тоді я вирішила нічого не казати, щоб не образити його.
А ввечері зателефонувала мамі Ігоря і попросила, щоб вона готувала своєму чоловікові якісь обіди на роботу, бо він постійно втамовує свій голод у нас, і це вже починає набридати. У відповідь я почула дивне: «Говоріть з ним самі. А що я зроблю, якщо він хоче їсти у вас? А у мене він нічого не просить». Після цих слів мені стало дуже прикро. Виходить, я купую продукти, готую, зустрічаю привітно, а заради чого це все? І взагалі, я виходила за свого чоловіка, а не за його батька, котрий міри не знає в їжі. І, нарешті, я вирішила діяти радикально і не найприємнішим способом. І ось у черговий раз, коли Анатолій Васильович вирішив відвідати наш холодильник, йому не вдалося поринути у квартиру. А все тому, що я змінила замки, а Ігоря просто поставила перед фактом. Батько чоловіка ще й зателефонував довідатися: — Що у вас із дверима?
Все нормально? Бо я до квартири не міг зайти. Я йому прямо все пояснила, що двері наші гаразд, а ось замки там нові. Але він сказав, що ввечері заїде одержати нові ключі. І тут я такого не витримала. Сказала, що вже у власному будинку здригаюся і оглядаюся. Згадала і котлети, які він “ой я не помітив, як усе з’їв і запечену курку, від якої ми лише крила обсмоктали, і фаршировану рибу, яку він свекрухи поніс, щоб вона теж спробувала”. Пояснила йому, що ми дорослі люди і маємо мати своє життя. Квартира, зрештою, моя, і я проти таких візитів. Крапка. В результаті ця новина розлетілася всіма родичами чоловіка буквально за кілька днів. А говорили вони всі так: »Дружина Ігоря не поважає його батьків і не зважає на їхню думку’. Ну, а я з ними сперечатися не стала, головне, що чоловік на моєму боці мені більше не потрібно. Одна справа пригоститись, а інша – все з’їсти. Ми відчули різницю, з нас достатньо.