Олена жила в селі, а тут усі один одного знають. Ще з дитинства всі бабки казали, що заміж вона вийде за Івана. А Іван був добрим хлопцем, у старших класах вони стали зустрічатися. І все йшло дуже добре. Іван був люблячим, розуміючим. Вони ніколи не сварилися. Так і до весілля дійшло. Але Олені чогось не вистачало. Вона уявляла собі зовсім інше кох ання. Де є пристрасті, інтриги, де почуття вирують через край. З Іваном такого не було. Він був гарантом стабільності та спокою. Поїхала Альона до міста, щоб весільну сукню приміряти. Дорогою автобус зламався, і всі пасажири вийшли надвір. Іти залишалося небагато, 3 кілометри. Альона побрела дорогою. Тут біля неї зупинилася срібна машина. Хлопець за кермом запропонував підвести дівчину. Олена погодилася. Хлопець був дуже красивий. Звали його Андрій. Великі блакитні очі, довгі вії, і така цікава людина. Всю дорогу він розповідав свої історії та смішив Олену. Так довіз він її до ательє. Альона подякувала йому і пішла.
Приміряла сукня дівчина без настрою. Цілком не хотілося цього весілля. І почувала себе дуже скуто у вінчальній сукні. Коли Олена вийшла, Андрій досі чекав її біля входу. -Давай довезу до будинку. А то однієї та ще ввечері повертатися до села небезпечно. Олена погодилася. Але попросила висадити її біля поля. -Трохи пройти вперед і мій будинок. Ближче під’їжджати не треба. -Давай зустрінемося сьогодні біля дуба. -Не знаю, — мило відповіла дівчина і вийшла з машини. Вдома на всі пит ання мами Олена відповідала коротко, її думки лунали десь там, з Андрієм. Вона все думала «Іти на побачення чи ні?». Зрештою прийшла. І неодноразово. Так тривав цілий місяць до весілля. Олена зрозуміла, що не може без Андрія. Що їм судилося бути разом. Не дарма вони зустрілися тоді, не дарма автобус ламався. Це її доля. Вона вирішила зізнатися мамі: -Ганьба! Як же тепер перед Іваном соромно, такий порядний хлопець, а ти ось яка… Образа від слів матері дали силу сказати всю правду Іванові.
Він сприйняв цю новину спокійно або тільки зробив вигляд. На Олену він не глянув. -Не можу я вийти за тебе, вибач. І Олена втекла до Андрія. Поки вони мило балакали біля дуба, підійшов Іван. І тут почалася бійка. Олена кричала, намагалася розняти їх. Але Іван вчепився в шию Андрія, притулив його в землі і почав душити. З останніх сил Андрій перевернув Івана і став бив його головою, випадково навернувся камінь і в цей момент Андрій ударив Івана об камінь. Утв орилася калюжа крові. Іван помер. Андрій сів у в’язницю, йому скоротили термін. вбивство було ненавмисне. -Такого хлопця втратили, з карним злочинцем зв’язалася, ганебниця, — кричала мати на Олену. Олену того дня виїхала із села. Сенсу залишатися там не було. Усі вулички нагадували Івана, дуб біля будинку-Андрія. Мати бачити її не хотіла, а довкола всі її обговорювали. Олена влаштувалася в магазині одягу у місті, зняла собі кімнату у гуртожитку та почала писати листа Андрію до в’язниці.